Ei sörrender

У одному дортмундському музеї, присвяченому нацизму, мою увагу привернула ця листівка. Шо шо вони збираються зробити з яйцем?


Тоді я почав читати весь текст, але він зовсім був не про яйця, хоча фраза «яйце sörrender» в ньому повторюється багато разів, а слово sörrender мені абсолютно незнайоме. І тут я прочитав це вголос, і ( до мене дійшло )

Автобус чи потяг: порівняння

Вперше покатався на міжміському автобусі в Німеччині. Не смійтеся: з десь кінця 20-х років у Дойчебана була монополія на міжміські перевезення, це було придумано для того, шоб дати можливість залізниці розвиватися. Європейська Унія, яка традиційно відстоює ідею конкуренції у всьому до всирачки, не наїжджала на Німеччину з цього приводу, лише домовившись, шо Дойчебан буде пускати інші європейські залізниці на міжнародні рейси.

Регіональним транспортним компаніям дозволялося здійснювати міжміські рейси на короткі відстані та туди, де залізниці немає. З часом однак стало зрозуміло, шо залізниця у Німеччині вже досить розвинена, та й сам Дойчебан місцями замінив потяги на автобуси. Наприклад, рейс Нюрнберґ—Прага здійснюється автобусом Дойчебана через те, шо на чеському боці застаріла колія, а тому потягом їхати дуже довго.

І у 2013 році монополію було скасовано, і з’явився зоопарк компаній, кожна зі своїм сайтом і тарифами, як у Італії. На залізниці зараз теж є зоопарк компаній на регіональних маршрутах, але вони всі є частиною єдиної тарифної системи, єдиних автоматів, табло, вокзалів: словом, «конкуренція», рекомендована Європейською Унією, відбувається десь там за кадром, і не завдає мені жодного головного болю.

Нещодавно приїхали друзі з Києва, які швидко нагуглили все про автобуси за 10 єврів, як купувати квитки і тп. Для мене це все був темний ліс, тому я прокатився на великому автобусі вперше:


Найбільше шо сподобалось — це телевізор, в якому показують не гівнофільми, як на Укрзалізниці, а картинку з навігатора плюс інформацію, коли прибуваємо та скіки ше їхати (і це все в реальному часі).

І туалет, який завжди працював: я колись їздив міжнародними автобусами польських компаній, і вони завжди прохали сцяти по можливості на заправках, бо туалет може переповнитися швидко. Не знаю, може це через те, шо ми на коротку відстань їхали, але ніяких застережень щодо висористання туалету не було.

Пунктуальність: ну, прийнятно, хоч треба визнати, шо на потязі в години пік ну людей багато буде, ну в тамбурі посидиш. На автобусі ж ти застрягнеш у пробці на годину, ну його нахуй.

Квиток можна показати на планшеті, Дойчебан же змушує друкувати на принтері (хоча в нього є функція купити квиток на смартфоні, з цим я ще не розбирався).

Шо не сподобалось: тіснота, відсутність можливості прогулятись (у потягах далекого сполучення ше й до бару піти). Квитки дешеві, це так, але в електричках ймовірність зайняти відразу два місця поза годинами пік дуже висока, тоді як у автобусі — дуже низька.

Відсутність пересадок це плюс чи мінус? Для когось, хто подорожує «з торбами» це плюс. Я подорожую з мінімумом речей, бо в моїх подорожах треба багато ходити пішки, а тому пересадка для мене виконує ту саму функцію, шо зупинка на заправці при подорожах машиною чи автобусом: можна розім’яти ноги, бахнути каву, подихати повітрям. Тому радше це для мене мінус, а не плюс: заправки не так приємні, як вокзали.