(no subject)

На моє превелике здивування, жителі рівнин не побачили нічого поганого у рекламі Дойчебана, де зображена дівчинка, яка за задумом фотошопера-жителя рівнини лізе по скелі нагору. В реальності однак гравітаційне поле Землі скине її просто донизу, а лізти нагору в такій позі можливо лише, якщо ти висиш на тросі, кінець якого десь там нагорі міцно зафіксований.

У Альпах є маршрути, які розразовані на неальпіністів без спорядження. Там зустрічаються ділянки, де треба реально лізти, і на цих ділянках висять отакі троси:


Це, як бачите, не сильно крута скеля, є важчі варіанти, але там було не до фоток: лізти довелося, вчепившись у троси обома руками. Або ше буває так, бачите внизу зліва трос:


Це на випадок поганої погоди, коли ковзко. В добру суху погоду можна не триматися за цей трос:


А це вершина Цуґшпіце, найвища точка Німеччини. Бачите трос, за який усі тримаються:


А це набагато легша гора, ніж та, шо була зображена в рекламі. Ех, рівнинні люди!

Шістнадцять терабайт

Пам’ятаєте історію, як хтось купив на Алібабі дешевий диск на 500 ґіґ, під’єднав, система показує, шо диск на 500 ґіґ, а скопіювати нічого більше від 100 мегабайт на нього не вдалося. Розкрутив він його, а всередині флешка на 128 мегабайт.

Сьогодні я (ненавмисно) повторив експеримент цього геніального китайського продавця і збільшив розмір диска з 80 ґіґ до 16 терабайт:

/dev/sda 80 ґіґ, а /dev/sda1 був кілька ґіґ всього

Як ви гадаєте, як мені це вдалося?