Транспорт у Мальті

Цікавий факт: аж до 2011 року автобуси у Мальті виглядали так:


Це єдиний екземпляр, який я сфоткав (а всього бачив два чи три за весь час перебування у країні). На Ґозо автобуси були сірими, як на цьому фото, а на Мальті — жовтими. Щоб уявити, як це виглядало, наберіть «Malta bus» у images.google.com.

Всі автобуси були маршрутками і належали водіям. Не маю уявлення, чи були тоді спільні білети, чи система працювала за принципом «за проїзд передаємо хто зайшов», єдине шо час і порядок відправлення маршрутів координувався Мальтійським управлінням транспорту, а не мафією, як в деяких країнах, які ми називати не будемо: управління слідкувало, щоб усі водії рівномірно їздили як «поганими» маршрутами з малою кількістю людей, так і «хорошими». В ті часи туристи, крім всього іншого цікавого, що є у Мальті, могли насолодитися можливістю покататися на автобусі 50-х років за невеликі гроші.

Це була унікальна система, порівняною за рівнем «мімімішності» із філіпінськими джіпні. Але згадаємо про те, що в середземнопорському кліматі їзда у забитому некондиціонованому автобусі — сумнівне задоволення, тому люди природним чином обирали стояння у заторах. Тому у 2011 році мальтійський уряд вирішив «покращити» нинішню систему, і монополію на перевезення отримала британська транспортна компанія Arriva, яка належить Дойчебану тепер. Всі колишні водії маршруток мали пересісти на нові великі автобуси виробництва китайської фірми King Long:






Вхід у цих автобусів тільки спереду, посередині є двері аварійного виходу, про які я спершу подумав, шо це штатні двері автобуса з лівим кермом, з якого зробили автобус із правим кермом, і що мальтійцям було ліньки переносити їх ліворуч, тому перенесли тільки передні двері. Але це не так, у цьому автобусі заради збільшення кількості місць відмовилися від тамбуру, а двері зробили тільки для аварійного виходу:


У автобусі є табло, що інформує про найближчу зупинку, плюс зупинки оголошує робот англійською та мальтійською. Крім назви зупинки він ще повторює назву міста, що дуже актуально для густо забудованої Мальти, де це зовсім не очевидно. Це дозволяло розуміти, де ти знаходишся.

Мікроавтобуси теж можна зустріти, на малопопулярних маршрутах у малі містечка. Я пару разів у такому катався, там рідко було більше від трьох людей:




Автобусних станцій у країні всього три — це Вікторія (Ґозо), Валєта і Буджібба. Це є, власне, пересадкові вузли, через які ідуть всі маршрути у країні. У решті міст — одна або декілька зупинок, цікаво, що міжміські автобуси у Мальті виконують функцію міського транспорту заразом.

Квитки продаються у автоматах, які я бачив лише у трьох автостанціях, а також біля паромного терміналу між Мальтою і Ґозо (на обох островах). Тому 99% людей купує квитки у водія, а щоб це не призводило до черг, одноразовий квиток коштує 2.20 євра, а денний — 2.60. Походу, з такою малою різницею між одноразовим і денним квитком я ніде не стикався, зазвичай ця різниця у два рази або близько того. Для туристів є ще тижневий квиток, він коштує 12 єврів чи шось таке.

Точніше, такі ціни були нещодавно. У грудні Arriva вирішила звалити з Мальти, а автобуси і ліцензія на перевезення були викуплені урядом. Це сталося 1 січня 2014 року, але я про це не знав, і автобуси продовжували їздити під маркою Arriva-и. Тепер ними опікується урядова контора Malta Public Transport, на сайті якої пишуть, що денний квиток коштує 1.5 єврів, а одноразовий (двогодинний) — 1.3. Ніхуйово ж німецька залізниця заробляла собі! А я нагадаю, якщо ви раптом згадаєте, що приватні контори мають право заробляти, що при Арріві перевезення були збитковими, і до квитків по ціні радянської ковбаси вона отримувала субсидію від уряду.

Але, тим не менш, саме вона зробила транспорт у Мальті сучасним і по-справжньому європейським, на голову вищим, ніж у сусідній Італії, хоч заради цього довелося пожертвувати унікальним колоритом. Coś za coś, як кажуть поляки.