Пол Браянс про помилку
May. 23rd, 2013 10:13 pmХоча книга професора англійської мови на пенсії Вашингтонського штатового університету Пола Браянса «Common Errors in English Usage» і розрахована на носіїв мови, я знайшов там для себе багато корисного. Її можна в будь-який час розгорнути на довільній сторінці, прочитати один абзац і закинути до ліпших часів. А одного дня процедуру повторити.
Ну, менше з тим, книга доступна на сторінці автора, і про неї ви можете скласти думку без моєї допомоги. Однак, найцікавіше там — це вступ, про те, що таке помилка, власне:
«
The concept of language errors is a fuzzy one. Language experts like to distinguish between two opposed approaches to the subject: theoretically prescriptionists work from rigid rules and traditions and seek to impose their views of correctness on the writing and speaking public, while descriptionists simply note the prevailing patterns of writers and speakers and report their results without in any way judging them.
But in fact it is not easy to distinguish between these two approaches to usage: all prescriptionists rely heavily on usage patterns to develop their prescriptions and are willing to make exceptions to general 'rules'; and even the most laissez-faire descriptionist will admit that "hte" is a typoraphical error for "the", that "Heineken remover" is based on a mishearing of "Heimlich maneuver", and that "preverbial" is not just a variant spelling of "proverbial" — it's a mistake.»
Далі він пише, шо таке стандартна англійська, і хто взагалі має право вказувати іншим, як їм писати і говорити. На його думку, є певна група людей, яка багато працює з текстами, так звані «освічені люди», і ці люди виробили певний оптимальний спосіб поводження з тими текстами, що і назвали стандартною англійською, яка є певним хитким балансом між прескрипціонізмом і дескрипціонізмом. Ну, там мені не подобається, шо він каже, шо «не будеш знати стандартну англійську, тебе зачмирять друзі і не візьмуть на хорошу посаду», але такі в англомовних країнах реалії.
Дуже сильний контраст з Антоненком-Давидовичем та нинішніми мовознавцями в українській мові. Тут авторитетом є чомусь літератори кінця 19, початку 20 століття, але вони теж не писали стандартною українською в нинішньому вигляді, тому мовознавці вправляються у жонглювання цитатами, яке б підтверджувало їх прескрипціоністське бачення. Хочеться, аби правопис українською формувався на демократичних засадах, з урахуванням того, як люди пишуть і говорять нині.
Ну, менше з тим, книга доступна на сторінці автора, і про неї ви можете скласти думку без моєї допомоги. Однак, найцікавіше там — це вступ, про те, що таке помилка, власне:
«
The concept of language errors is a fuzzy one. Language experts like to distinguish between two opposed approaches to the subject: theoretically prescriptionists work from rigid rules and traditions and seek to impose their views of correctness on the writing and speaking public, while descriptionists simply note the prevailing patterns of writers and speakers and report their results without in any way judging them.
But in fact it is not easy to distinguish between these two approaches to usage: all prescriptionists rely heavily on usage patterns to develop their prescriptions and are willing to make exceptions to general 'rules'; and even the most laissez-faire descriptionist will admit that "hte" is a typoraphical error for "the", that "Heineken remover" is based on a mishearing of "Heimlich maneuver", and that "preverbial" is not just a variant spelling of "proverbial" — it's a mistake.»
Далі він пише, шо таке стандартна англійська, і хто взагалі має право вказувати іншим, як їм писати і говорити. На його думку, є певна група людей, яка багато працює з текстами, так звані «освічені люди», і ці люди виробили певний оптимальний спосіб поводження з тими текстами, що і назвали стандартною англійською, яка є певним хитким балансом між прескрипціонізмом і дескрипціонізмом. Ну, там мені не подобається, шо він каже, шо «не будеш знати стандартну англійську, тебе зачмирять друзі і не візьмуть на хорошу посаду», але такі в англомовних країнах реалії.
Дуже сильний контраст з Антоненком-Давидовичем та нинішніми мовознавцями в українській мові. Тут авторитетом є чомусь літератори кінця 19, початку 20 століття, але вони теж не писали стандартною українською в нинішньому вигляді, тому мовознавці вправляються у жонглювання цитатами, яке б підтверджувало їх прескрипціоністське бачення. Хочеться, аби правопис українською формувався на демократичних засадах, з урахуванням того, як люди пишуть і говорять нині.