Nola I: Нола

Нола — культурне, історичне і мистецьке місто:




З крутими вікнами:


І вуличним табличками:




Бруківка, вузькі вулички, костьол — все, шо треба:








Супермаркет «Маленький» — це як кіт Шрьодінґера, і великий, і маленький:


Про суворість місцевих водіїв показує захист на цьому дзеркалі:


«Сіль і тютюн» (Sali e Tabacci) — мережа магазинів, де можна купити цигарки і сіль:


Більше їх не можна купити ніде. Ну, у Франції теж тютюн продається лише в Bureau de Tabac, а от з такою монополією на продаж солі стикаюся вперше. Здавалося б, це має викликати дупобіль у брюссельських конкурентних маньяків, а от мовчать вони в трубочку, бо так завелося тут ще з часів, коли сіль грала роль нинішньої нафти. Тепер, щоправда, це уже не державна монополія, і просто приватні магазинчики, які отримали відповідну ліцензію.


Реклама такого магазину виглядає завжди так:

Nola II: Чімітілє (Cimitile)

Смт Чімітілє Нольської сільради Неапольської райдержадміністрації Ґуґл не хоче навіть позначати на мапі:


Вокзал:


Незважаючи на свій розмір, воно дуже давнє: тут існував монастир аж з 395 року:


Тут мешкають люди, які ненавидять мегаполіси, але працюють в Неаполі, до якого 25 км. Хто мешкав на Ворзелі, той зрозуміє.


Електричкою, яку я вам показував у попередніх постах, мало хто користується насправді. В місті немає тротуарів:




Трафік при цьому майже як на Мангетені, і ніхто не міг мені пояснити чому: тут нема ніяких важливих транзитних шляхів, їздять лише мешканці Ноли і її околиць. З іншого боку, Італія в десятці найбільш автомобілізованих країн світу (679 на тищу населення), і це видно.

Тут я пізнав дзен, відкривши для себе новий напій — лімончелло (limoncello). Додав його до списку міцних алкогольних напоїв, які я можу спожити у більш-менш суттєвій кількості.