Бюсінґен на Високому Рейні (Büsingen am Hochrhein)

На політичній мапі Швейцарії є дві дірки-ексклави двох сусідніх з нею країн. Одна з них — це містечко Бюсінґен на Високому Рейні, яке знаходиться у кантоні Шафхаузен, і є німецькою територією:


Бюсінґен належить до штату Баден-Вюртемберґ, адмінстративного регіону Фрайбурґ (Regierungsbezirk Freiburg) і району (крайсу) Констанц (Landkreis Konstanz). Як це могло статися, чому мешканці цього містечка площею 7 квадратних кілометрів і населенням у 1373 особи захотіли бути в Німеччині? Власне, не хотіли. Спершу тут був східний кордон Передньої Австрії, а саме Графство Неллєнбурґ. Прийшов, однак, Наполеон і суттєво почікав у австрійців землю, попиливши її разом з баварцями, баденцями і вюртембержцями. Бюсінґен тоді став частиною Великого Герцогства Баден, що проіснувало до 1918 року, але його територія з того часу не змінилася і нині є частиною штату Баден—Вюртемберґ:

Маленька помаранчева пляма в Шафхаузені — це Бюсінґен

Віденський конгрес 1814/1815 року остаточно встановив нові межі Європи, тоді ж було зафіксовано територію Швейцарії у нинішньому вигляді — з діркою у вигляді Бюсінґена:


З того часу і до сьогодні Швейцарія не брала участі у жодній війні. У 1918 році мешканці Бюсінґена у референдумі проголосували за приєднання до Швейцарії. Однак, Швейцарія відхилила цю пропозицію, бо не змогла знайти аналогічний кусок землі німцям у обмін.

У повоєнні роки швейцарці дозволили тимчасово французькій армії входити до Бюсінґена через свою територію. У 60-х роках відбувалися німецько-швейцарські переговори з приводу долі Бюсінґена. Основних проблем дві: мєнти і митниця. Швейцарські мєнти не могли заїжджати на територію Німеччини, а німецькі, в свою чергу, не мали фізичної можливості туди потрапити без дозволу швейцарців проїхатись своєю територією. То само стосувалося переміщення товарів через німецько-швейцарську митницю. Отже, в результаті переговорів Бюсінґен став Швейцарією де факто:
— швейцарська поліція отримала право в’їжджати на територію Бюсінґена для виконання швейцарських законів;
— за нешвейцарські закони відповідала німецька поліція, яка повинна була інформувати швейцарців про маршрут свого руху;
— обмежувалась максимальна кількість мєнтів на 100 людей, які могли там перебувати: 10 швейцарських і 3 німецьких;
— Бюсінґен став належати до швейцарської митної зони, тобто він не входить у митну зону Європейської Унії;
— оскільки в Швейцарії нижчі податки, але вищі ціни, мешканцям Бюсінґена дозволили платити стіки податків, скіки платять швейцарці.

Утім, офшором він для німців не став. Понадто, близько половини автомобілів у Бюсінґені, які я бачив, мають швейцарські номери. Що і не дивно: це по суті передмістя Шафхаузена. Ті мешканці, які не займаються рільництвом, працюють у Швейцарії, а тому тут навіть відділення німецької пошти продає марки за франки, у місцевій ресторації ціни теж у франках. Хоча офіційно тут має бути євро, ха-ха. Ну, тобто, його зобов’язані приймати, ага.

Як прикордонний фрік, я не міг це місце не відвідати. Отже, я висаджуюся у швейцарському містечку Герблінґен (Herblingen), яке є промисловою зоною трохи більше, ніж повністю. Більшість народу думає, що Швейцарія — це годинники, сир, шоколад і банки. Насправді ж це дуже індустріалізована країна, а ще тут трохи добувають різних ніштяків. Наприклад, каміння:


Ліс по правому боці дороги — це вже Німеччина:


Про це нам нагадує відповідна табличка. Зверніть увагу, що вона не така, як на інших німецьких кордонах. Тут немає унійних зірочок:


Перше, шо по дорозі зустрічається, це кам’яний кар’єр. Я не захотів вступати в гавно, тому не сфоткав його:


Там табличка є, на які написано, що тут хотять навести лад і зробити прогулянковий маршрут. Це було б круто. Ідем далі, натюрліх, ніякого тротуару:


Знак попереджує про паскудне узбіччя:


І справді:


Тут можна зробити демотиватор «Welcome to Germany»: як тільки відійшов далеко від швейцарського кордону, асфальт суттєво покращився:




Більшість території анклаву — це поля:


Дивовижні корови-хіпстери, ніколи таких не бачив:




Ну от і почалося місто:


Але про нього — завтра. А сьогодні покажу вам все, що за ним. Виноградники, наприклад:


Про німецькі знаки треба знати, шо вони показують відстань до центру міста. Звідси до початку Шафхаузена насправді десь кілометр-півтора:


Кордон тут дивовижним чином іде. Поле справа від електричних стовпів — це все ще Німеччина, а дорога і будинки вдалині — це вже Швейцарія:


Ось так іде кордон:


Тут є стовпчик, датований 1989 роком:


Демаркація, так би мовити, кордону:


Ідем далі вздовж кордону. Гарна закинута хата в Швецарії:


Іше гарна хата:


Оу, багатоповерхівка. Це вже якесь передмістя Шафхаузена, дорога ця все ще є німецькою:


Місцеве населення теж любить тут гуляти. Коли побачив людей, привітавя по-німецьки, мені відповіли на діалекті шось, шо було схоже на наше франконське «Grüß dich» (типу «вітаю тебе»), але звучало трохи інакше. І так кілька разів. Погугливши, я дізнався, шо вони мені казали «Grüessech», це західношвейцарська модифікація того самого вітання. Ну, австро-баварське «Grüß Gott» це то само, хоч це й не дуже очевидно: просто повна версія була «Gott grüße sich/dich/euch», але в Австрії і південній Баварії з цієї фрази зникло «sich/dich/euch», а в Швейцарії і північній Баварії чомусь «Gott».

За «ґутен таґ» південніше від Франкфурта уже починають бити по їбалу, так шо на такі речі треба вважати. Жартую, просто подумають, шо ви варвар з півночі :)

Прикордонний стовпчик 1839 року, охуїти! Як ви гадаєте, що означають літери на ньому?


Це кінець анклаву. Оце коло, по якому їде зліва автобус — це останній шматок німецької землі. Фура стоїть на кордоні на німецькій території (думає, шо її там не оштрафують, ха-ха), все, шо справа від фури — це вже Швейцарія:


Власне, ше один прикордонний стовпчик з 19 століття:

B — Büsingen, GB — Großgerzogtum Baden (Велике Герцогство Баден)

Лінія кордону:


Далі буде