Дещо про візи на Китайщині

Отримувати візу в Китайську Народну Республіку у мене не було жодного бажання, для цього тре їхати в Мюнхен, стояти в чергах, принести 100 тисяч документів з резервацією всіх готелів по маршруту і авіаквитків етц. Разом з тим, ту саму візу можна отримати в Гонконзі, для чого потрібен... тільки паспорт.

А в Гонконг українців пускають на 14 днів. Перебувати більше не можна, за це саджають роки так на три. Але після того як я виїхав у Макау на півдня, і повернувся в Гонконг, мені поставили новий штамп на 14 днів. Взагалі, гонконзькі прикордонники не задають особливих питань, а крім того це єдина розвинена країна, куди без візи пускають практично цілий світ:


Охрініти, правда? Ну там лише є різниця в кількості дозволених днів перебування: британцям 180, решті громадян Унії 90, арабським країнам 30, і, нарешті, певним країнам-лузерам лише 14.

Макау — більше схожа на континентальний Китай, і менш ліберальна, однак візи штампує по прибутті, як Туреччина:


Українцям потрібна віза, яка коштує 100 гонконзьких доларів (про те, чи приймають інші валюти, не знаю, думаю, шо так), і її видають у спеціальному віконечку, де взагалі немає черги. Віза виглядає так:


Зацініть її розмір на сторінці паспорта (червоні штампи — то вже КНР):


Як ви бачите, віза є багаторазова і діє 30 днів. На відміну від Туреччини, після отримання візи проходити паспортний контроль не треба, відразу ідеш на вихід.

Китайська Народна Республіка
Здавалося б, континентальний Китай дуже зацікавлений у приваблюванні іноземців, особливо туристів, але тим не менш, візові вимоги тут дуже анальні, законодавство працює через жопу, а якщо ви там вирішили пожити, готуйтесь до гемороїв з візою для резидента. Лише громадяни чотирьох країн можуть їхати сюди без візи — Бруней, Японія, Сінгапур і (зробіть охуївше обличчя) Сан Маріно.

Подивившись на список документів на сайті амбасади КНР у Мюнхені, я не загорівся бажанням сюди поїхати. Однак, у Шенжені в мене є друзі, які сказали, що можна отримати візу на кордоні з Гонконгом, але вона буде діяти лише на Шенжень. А щодо візи в КНР вони обіцяли дізнатися. Отож, вдовольнившись тим, що я зможу як мінімум відвідати Шенжень, я полетів у Гонконг.

Із О. ми домовились зустрітися на площі Цім Ша Цу біля метра. Там мав чекати неангломовний мужик з аґенції, яка робить візи для іноземців. Їхній офіс знаходиться в Шенжені, і кожного дня цей мужик забирає паспорти в обід, а ввечері о п’ятій приносить їх з наклеєними візами. О. запізнювалась, а біля метра стояв мужик з папкою і в костюмі. Я взагалі ненавиджу цей вид корпоративного одягу, але, напевно, якби він не був у костюмі, я б радше не віддав йому цей паспорт. По-англійськи він говорив, але лише слова «віза», «срі ман», «сік ман» і «фай піем». А, ще спитав про фото, ясен перець, в мене його не було. Тоді мужик дістав мильничку і сфоткав мене просто на фоні переходу. На жаль, я так і не подивився, шо вийшло, бо віза без фотки, вона лише зберігається десь лише в базі даних.

Через 5 годин ми знову на Цім Ша Цу, приходить мужик з паспортами. Ми перевіряємо візу і розраховуємось — все чесно. Віза була одноразова на три місяці (найдешевша, мультивіза є лише на півроку), в графі «видано» написано «Шенжень Хуанґан» — це один із двох переходів на кордоні з Гонконгом:


Чорну скісну лінію намалював прикордонник на в’їзді — це типу знак, що з цією візою вдруге вже не можна в’їхати, хоча вона все ще б була дійсна на момент написання цього посту. Стрьомно, звичайно, було віддавати паспорт незнайомій людині, але О. запевнила, що це надійна контора з репутацією. Просто вони економлять, не винаймаючи задорого офіс у Гонконзі, а в їхній шенженський офіс потрапити ви зі зрозумілої причини не зможете.

Є, звичайно, спобів зробити візу без посередників — це піти до консульства КНР. За посиланням написано, що ви маєте бути резидентом Гонконга, але це не так, візу дають всім, хто там фізично знаходиться, а документів особливих теж не вимагають. Щодо того, чи варто додатково платити за пришвидшення процесу (зокрема аґенціям, які її роблять за півдня, чи консульству за два дні), слід зважити на той факт, що житло у Гонконзі є доволі дороге порівняно з континентом, рази так в півтора, а то й у два, тому додаткові три сотні HKD насправді дозволять вам ці гроші зекономити, хіба шо ви плануєте побути в Гонконзі подовше, і тому маєте час.

Міграційні картки
Останній раз міграційну картку я бачив минулого року, у Москві. А до того — аж у далекому 2005 році, її видало консульство Чеської республіки, на кордоні забрали одну половину, по дорозі назад другу. Україна теж видавала таку хуйню іноземцям, і прикордонники заробляли на хабарях від тих, хто загубив цю картку, а Держкомстат збирав вів з її допомогою облік туристів та інших іноземців. Потім це все діло скасували, на щастя. США теж якусь таку хуйню вимагає, так.

На Китайщині міграційні картки теж є, але з невеликою різницею: на них штампів немає, а якщо ти її загубив, ніхто на виїзді не покарає, тре просто заповнити картку ще раз перед проходженням контролю. Не розумію нахуя це потрібно, ходять чутки, що для бекапу на випадок, якщо сервер зламається.

На міграційній картці КНР написано, шо якщо ви мешкаєте не в готелі, треба зареєструватися в мєнтовці протягом 24 годин. Готелі і справді роблять реєстрацію, сканують вашу візу і кудись її надсилають. Я більшість часу мешкав у знайомих, які порадили мені забити болт: кажуть, що готелі часто роблять помилки, переписуючи імена іноземців, тому реєстрація може зробитися зовсім не на вас, і тому якщо прикордонники будуть бикувати, можна збрехати, що ви мешкали в готелі, і це не ваші проблеми. Утім, до тих, хто у Китаї на короткий час, і так ніхто не прискіпується, це просто залишки застарілого законодавства.

Також закон вимагає і в Гонконзі, і в Китаї, носити з собою паспорт. Де факто однак ніхто ніколи його не перевіряє, візу дивляться уважно лише в готелях і летовищах на чекіні (на внутрішніх рейсах теж).