Гонконг VI: метро

Загалом, цей пост би мав називатися «метро і міська електричка», але в Гонконзі все це оперується єдиною компанією, система пересадок зроблена так, щоб пасажир не помічав, яким транспортом він їде. Самі гонконжці називають свою систему MTR (Mass Transit Railway), я ж з вашого дозволу буду називати це метром. Отож, гонконзьке метро складається з лінії аеропортового експреса, однієї лінії легкого метра, як у Сан-Франциску, якоїсь лінії до Диснейленду (не катався), двох ліній залізниці і шести ліній, власне, метрополітену. Гонконзьке метро сполучене із метром Шенженя двома станціями Лок Ма Чу і Ло Ву, де знаходиться паспортний контроль і перехід в КНР:


Острів Гонконг сполучений із континентом двома лініями метра та лінією аеропортового експресу. Ну шо ж, почнемо з летовищного експреса, бо він трохи відрізняється від решти метра:


Станція експреса з’єднана з летовищем переходами, а в місті з’єднана з метром, тому виходити на поверхню не потрібно:




Від метропотягів відрізняється більш зручними кріслами і окремими полицями для багажу на вході. Цікаво, чому мало пасажирів ними користується? Це стандарт у потягах ICE в Німеччині, дуже зручно: кинув сумку і з вільними руками пішов займати місце. На виході сумку забрав. Ні, сумки тут ніхто не пиздить:


Потяг робить лише три зупинки — Цін Ї (якийсь острів), Ковлун (континент) і Гонконг (острів, центр):


Проїзд коштує 100 HKD (105 UAH за нинішнім курсом, загалом для спрощення можна прийняти 1 HKD = 1 грн), в цю вартість входить безкоштовний проїзд у метро протягом якогось періоду. Я, здається, катався десь години дві, аж поки з картки не почало знімати гроші. З одноразовим квитком таке не пройде, бо його треба на виході здати. Автомати для одноразових квитків:



Ними я, однак, не користувався, оскільки просто на летовищі купив RFID картку Octopus, яку було впроваджено у 1997 році, і яка діє на всьому транспорті Гонконга, крім паромів і канатної дороги на острові Лантау:


Вона коштує 150 гонконзьких баксів, з них 50 HKD — це застава, яка блокується, і 100 HKD лишається на балансі. Основна різниця із безконтактною карткою київського метра, це те, що на рахунку записуються саме гроші, а не поїздки. Поповнити її, як і в Києві, можна у автоматах, що приймають лише готівку, такі автомати є на всіх станціях:


Оскільки в Гонконзі вартість поїздки залежить від відстані, є ще спеціальний автомат, який показує 10 останніх транзакцій (поповнення/зняття) на картці:


Картка Октопус є анонімною, але в неї є унікальний номер, якщо цей номер десь собі записати, то транспортна компанія може видати нову картку замість загубленої, і гроші теж не пропадуть. Загалом, ця картка є другою безконтактною транспортною карткою у світі (першою була картка в Сеулі), за її зразком Лондон впровадив славнозвісну картку Oyster.

Турнікети. Жовта коробочка — валідатор картки «Октопус», помаранчева щілина — для одноразового квитка:


Турнікети на вході гроші не знімають, лише перевіряється наявність квитка або позитивність балансу на картці, і показують, скіки на картці грошей. На виході знімається приблизно від 4 до 20 доларів, на летовищній лінії 100 доларів. Що станеться, якщо на картці не вистачить грошей для оплати проїзду? Ні, на відміну від вашингтонських фашистів, тут турнікет тебе випустить, картка дозволяє мати негативний баланс до –35 доларів (які забезпечені заставою у 50 HKD), але його треба покрити, аби зайти у метро ще раз.

Іще один момент: здати картку можна там, де і купили, тобто просто на летовищі, але за те, що здаєш картку раніше, ніж за 3 місяці після купівлі, беруть оплату у 9 доларів. Решту балансу і заставу повертають без питань. Словом, раджу, якщо ви в Гонконзі більше, ніж півдня. Особливо вона корисна для трамваїв і автобусів, де, як і в США, решти з більшої купюри ніхто не видає.

Поїхали далі, станції:


Слід згадати, що Гонконг знаходиться в Південно-Східній Азії, а це означає, що тільки взимку тут можна православній людині вижити, в усі інші пори року тут пиздарики, а тому у вагонах і на станціях працює кондиціонер. Для того, щоб цей кондиціонер не охолоджував тунелі, їх закривають скляною стіною. Ну а міркування безпеки це вже другорядні міркування після цих:


Мінус — неможливо сфоткати потяг, всі станції виглядають так. На надземних станціях скляних стін немає, відповідно:




Подивимось тепер на деталі. Основною деталлю є гарна схема лінії над дверима:




Відразу зрозуміло, що це за лінія, і куди їде потяг. Утім, є ще й табло:


Це особливо актуально, якщо лінії мають розгалудження, як у Парижі:


Однак, хоч навігація є добра, є в ній пройоби — вказівники на станціях пересадки:


Вважається, що з поняттями «Тунчунзька лінія» чи «Ченванзька лінія» пасажир знайомий. Чому лінії не мають номерів, літер, чому у вказівниках нема кольорового кодування врешті решт? Загадка:


Особливо важко вперше зорієнтуватися на станції Центральна:

Ну і куди, блять, іти?

Утім, це єдиний їхній факап, в усьому іншому гонконзьке метро слід розглядати як еталон навігації, особливо їхню систему позначення виходів з метра. Про це в наступній серії.

2. Гонконг: вступ, транспорт і деталі, центр, парки, Мон Кок
1. Сполучені Штати Америки та Рейк’явік