Нью-Йоркське метро (New York City Subway)

Ну от, відвідав я славнозвісне метро. Навіть не знаю, з чого почати, ну це, якщо правильно рахувати, найстаріше метро в світі. Або друге, якщо залізницю Лонґ Айленда не враховувати. Не намагаючись замінити Вікіпедію, наведу лиже базові факти:
— 24 лінії, з них лінії 1—7 позначаються цифрами, а лінії A—H, J, L, M, N, R, Q, Z — літерами. Решта дві лінії — це два мікроскопічні сполучення, що називаються шатлами і позначаються літерою S. Пропущені літери — це або закриті лінії, або такі, що колись юзалися, але були перейменовані. Крім цього, принципово не вживаються літери І та О через схожість на одиницю та нуль, літери U та Y через фонетичну схожість із словами «you» та «why», а літера X вживається для ліній у будові. Докладніше в статті «Unused New York City Subway service labels»;
— 468 станцій, якщо станції пересадки на різних лініях рахувати як різні станції, або 421 станція, якщо їх вважати єдиною станцією. Це найбільше за кількістю станцій метро у світі;
— за загальною довжиною маршрутів (337 км) Нью-Йорк займає лише 5 місце, поступаючись Сеулу (564 км, 429 станцій), Бейджінґу (442 км, 261 станція), Шанхаю (437 км, 292 станції) та Лондону (402 км, 270 станцій);
— метро цілодобове, чи не єдине такого розміру, але вночі працюють не всі лінії, багато ліній їздять за скороченим маршрутом (десь як берлінський S-Bahn);

Схема маршрутів Нью-Йоркського метрополітену
— у Нью-Йорку немає міської електрички (крім Long Island Rail Road на, відповідно, Лонґ Айленді, та аеропортового експреса з летовища Джона Кеннеді до станції Джямайка), а відстані між станціями дуже малі (1.2 станції на кілометр), тому тут існує унікальна система експресів: частина потягів зупиняється не на всіх станціях, що дозволяє швидше дістатися з/до віддалених районів. Всі потяги, відтак, називаються або місцевими (local train), якщо вони зупиняються на всіх станціях, або експресами, якщо вони є, пардон за тавтологію, експресами. Під час посадки диктор у потязі каже щось на кшалт: «This is a Brooklyn bound local train», — що слід розшифровувати як «потяг їде в бік Брукліна, зупиняється на всіх станціях». Це все дуже незвично і дезорієнтує: знайти інформацію, на яких станціях зупиняється експрес, непросто;
— додатково, православну людину дезорієнтує розташування платформ. Що треба зробити, якщо ви виявили, що їдете в протилежний від бажаного бік? Вибігти на наступній станції й перейти на протилежний бік платформи? У Нью-Йорку це не працює! Тобто, на протилежній платформі може бути потяг, який їде в той самий, протилежний від бажаного, бік. А щоб змінити напрямок руху, тре вийти, пройти кілька коридорів і потрапити на іншу платформу;
— навігація ну не те щоб зовсім хрінова, але дуже неідеально. Ніби все підписано, але читати треба написи дуже уважно, і також уявляти географію міста (зокрема, розташування районів Мангетен, Бронкс, Квінс, Бруклін, Гарлем тощо);




— чого от в Нью-Йорку нема, так це десятка виходів у станції та заплутаних коридорів: час від платформи до поверхні мізерний, вихід як правило один, максимум два, все доволі просто.


Це відрізняє його від метрополітенів інших мегаполісів. Ось так, наприклад, виглядає типовий вхід на станцію:




Автомати:


Приймають як готівку, так і платіжні картки, крім англійської, інтерфейс підтримує ще кілька мов, а зокрема мови тих меншин, що населяють район біля станції. Наприклад, у Чайнатауні автомати на станції підтримують китайську. Вартість проїзду — 2 долари 25 центів, від відстані, що цікаво, вона не залежить. Якщо купувати одноразовий квиток, то сплатити доведеться 2.5 долара, тому вигідно взяти MetroCard — картонку з магнітною стрічкою, на яку можна закидувати гроші й використовувати її для оплати проїзду.

Із проїзних існує лише тижневий за 30 доларів та місячний за 104. На потяг до летовища Джона Кеннеді діє окремий тариф, бо він формально не є частиною метра.

Потяги
Я завжди питав себе, якого хрону ніхто не виробляє автівки кольору полірованого металу, і чому огидну сіру фарбу підараси-маркетологи називають «metallic»? У Америці нефарбований метал дуже люблять, і всі потяги виглядають так:










Усередині:


Потяги багатовагонні, але між вагонами можна переходити:




«Можна» означає фізичну можливість перейти, але на дверях написано, що переходити заборонено, за винятком надзвичайної ситуації або вказівок від поліції. Утім, дехто переходить, камер в потязі ніби немає.

На кожному потязі, як бачите, вказано лінія, якою він їде. Американський прапор на кожному вагоні. У мене немає доброго пояснення, навіщо він, ну хіба що для тролінгу виборців партії мракобісів, які повинні відчувати лютий батхерт від того, що їм доводиться користуватися government subsidized public transportation.

Що є ще у потязі? Табло:


І ще табло збоку, що показує наступні зупинки:


Кожен дизайнер інтер’єру завжди задумується над тим, куди повісити мапу всього метрополітену, і ще жоден цю проблему не вирішив. Німці вішають мапу на стелю, так, що треба ламати голову й викручувати шию. Росіяни вішають на скло так, що тре нависати над пасажирами, що сидять. В Нью-Йорку теж це зроблено хріново:


Здавалося б, найліпше повісити мапу на двері, але тоді люди почнуть скопичуватися біля дверей, що і так має місце, і не є добре. Велика проблема.

Станції
Станції бувають дуже різної конфігурації. Платформи можуть бути розділені:


А можуть бути острівними:




При цьому, як я писав, на обох кінцях платформи потяг може їхати в тому самому напрямку. Між платформами відстань часто дуже велика, бо посередині їздять експреси, що не зупиняються на цій станції:




Самі станції, м’яко кажучи, негламурні:








Але в них є один плюс: якщо настане Апокаліпсис, пасажири метра нічого не помітять.

На станціях є смітники, вони розраховані на те, щоб не розлетітися навіть від тонни тротилу:


На деяких станціях є табло:


Надземна станція:


Метро, м’яко кажучи, не дуже пристосоване для неповносправних людей:


Додаткова перепона — це турнікети, які на виході займають всю стіну. Візьміть одну валізу в руку, і ви вже стаєте неповносправною людиною, а про батьків з дітьми чи візки мова взагалі не йдеться. Однак, нью-йоркці не засмучуються і використовують простий лайф-хак: вони входять і виходять через аварійний вихід:


Звичайно ж, спрацьовує сигналізація, але оскільки це масове явище, то всім похуй на неї. Я коли вперше це побачив, то чекав, як будуть вибігати мєнти з рушницями, тому що саме це станеться, якщо вийти через аварійний вихід у, наприклад, метрополітені Мюнхена.

JFK Airtrain
У Нью-Йорку два летовища, але лише одне з них сполучене з містом залізницею — аеропорт імені Джона Кеннеді, ворота в Сполучені Штати. Ця залізниця формально не входить у систему метрополітену, але їздить між терміналами летовища та двома станціями метра, і інтеґроване з метром переходами, саме тому розповім про потяг тут. Ну, власне, розповідати мало шо: потяг автоматичний, станція від потягу відділена скляною стіною:






Він їде спершу по колу між терміналами летовища, а потім у нього два маршрути — до станції Говард Біч та до станції Джямайка. Усередині просторо та є місце для багажу:


Людей теж нема, оскільки більшість чомусь платить 50 баксів за таксі й стоїть в пробках. У списку авіаліній один з українських нині банкрутів:


Вгадайте, що я робив половину поїздки? Намагався зрозуміти, де ж знаходиться та блакитна стрічка, якою можна зробити алярм:


Особливість цього потягу теж, що оплата на виході (або на вході, якщо їхати в протилежний бік), бо проїзд між терміналами безкоштовний:


Коштує 5 доларів, ну ще треба 2.25 за метро сплатити, щоб рухатись далі.

Попередні серії:
Рейк’явік ІV: місто
Рейк’явік ІІІ: будинки
Рейк’явік ІІ: міські деталі
Рейк’явік (Reykjavík) І