Мінуси й плюси кам’яниці

На вулиці:


Вдома:


Мінус такого будинку в тому, що коли на вулиці стає +15, доводиться вмикати опалення. Утім, ідеальне місце для тих хто одночасно ненавидить і спеку, і кондиціонери (такого гівна в Німеччині, слава Богу, не водиться).

Баварська цуґшпіцейська залізниця (Bayerische Zugspitzbahn)

До гори Цуґшпіце, яка знаходиться на кордоні з австрійським Тіролем і є найвищою точкою Німеччини (2900 м), можна дістатися двома шляхами: канатною дорогою від озера Айбзе і фантастичним потягом на зубчастій колії від Ґарміша-Патенкірхена:


Реформатори української залізниці сюди поки що не дісталися, а тому витрати на утримання цієї збиткової ділянки крос-фінансуються з доходів від продажу квитків на канатну дорогу: квиток діє на будь-який доступний тут транспорт, і ви самі можете обирати, що ліпше: постояти 50 хвилин в черзі на канатну дорогу, щоб за 10 хвилин дістатися нагору (максимальна пропускна здатність — 300 людей за годину), чи ту ж годину помилуватися краєвидами в потязі (пропускна здатність — 720 людей за годину). Більшість людей, як це не дивно, обирає стояння в черзі, тому ми з комфортом обираємо будь-яке зручне місце у вагоні:


Це поки що звичайна вузькоколійка, яка довезе нас до станції Ґраінау:


Усередині нічого особливого, крім фантастичних вікон, які опускаються вглиб вагона до нуля, як у автомобілі:




Сідати тіки треба справа. Я сів зліва і засмутився, що всі цікаві краєвити були з іншого боку. Але несподівано природа потішила і мене:


Сільський цвинтар:


Ґраінау. Звідси починається зубчаста колія (нім. Zahnradbahn, англ. rack або cog railway), і ми пересідаємо на той потяг, що справа:




Цікаві сидіння з радіаторами в районі дупи. Я так розумію, взимку вони власне дупу і обігрівають, дуже круто:


Табло показує, що зупинок буде всього дві — озеро Айбзе, де знаходиться станція канатної дороги, та Ріффельріс, де ймовірно можна піти далі пішки, але я там не виходив:


Іще табло показує купу цікавої інформації, зокрема набір висоти між станціями:


Отже, маршрут «Ґарміш-Патенкірхен—Ґраінау» триває 15 хвилин і піднімає нас з 700 до 750 метрів. Далі починає діяти мама-ґравітація, тому щоб потяг не пизданувся донизу, і ставлять зубчасту рейку, яка додатково зчеплює потяг з колією:

© З Німецького музею в Мюнхені, Wikipedia

У світі існує приблизно десяток різноманітних типів цих колій. Та, що використовується тут, називається «Ріґґенбах», яку придумав швейцарець Нікляус Ріґґенбах з Базеля:


Загалом, хоча найбільше зубчастих залізниць є у Швейцарії, винайшли її американці: перша у світі зубчаста залізниця Mount Washington Cog Railway почала працювати у 1868 році у штаті Нью-Гемпшир, піднімаючи пасажирів на вершину гори Вашинґтон з 820 до 1917 м з максимальним нахилом 37.41%. Ця залізниця працює і досі та є другою у світі за нахилом, поступаючись швейцарській Пілатській залізниці, де нахил складає 48% (нагадаю, 100% відповідає куту 45°). Власне, швейцарці, чия країна майже повністю складається з гір, дуже захопилися американськими технологіями, і почали будувати зубчасті залізниці в себе. Нині Швейцарія має 15 зубчастих залізниць, тоді як у Німеччині їх лише чотири.

Цуґшпіцейська залізниця, хоч і не вражає своїм нахилом (лише 25%), є, однак, однією з найдовших у світі — 11.5 кілометрів, повний маршрут «Ґарміш-Патенкірхен—Цуґшпіце» — 19 км, набір висоти з 700 до 2588 метрів.

Виробник потягу, звичайно, трололо ще те: спідометр розрахований на 80 км/год, тоді як максимум потяг їхав 20, а загалом в середньому 10-15 км/год:


Хоча от потяг останнього покоління ніби може їхати 30 км/год вгору при нахилі 15%, але я цього не спостеріг: ми їхали переважно 15. Ось так виглядає поїздка з останнього вагона. Зверніть увагу, як швидко «піднімаються» гори:

Станція Айбзе (Eibsee), 1008 метрів:


Найбільшим здивуванням для мене були двері, з яких заходить і виходить машиніст:


Ці двері також виконують функцію аварійного виходу у вузьких тунелях. Утім, потяг старого покоління таких дверей не має. А ще ось перехід через колію як прикольно виглядає:


Пару цікавих ніштяків по дорозі. Депо:


Потяг, який відслужив своє. Пробіг — мільйон кілометрів:


Ви помітили, напевно, що залізниця ця електрифікована. Так було від початку її існування, з 1930 року:

Bundesarchiv, Bild 102-11678 / CC-BY-SA

Перші зубчасті залізниці були, звісно, з паровими локомотивами, і там виникла проблема виливання води на великому нахилі. Інженери придумали локомотиви, що нахиляються під час руху і таким чином тримають воду горизонтально. Але, оскільки це все одно їбатня, як тільки Зіменс придумав електричний локомотив, його відразу почали юзати на зубчастих залізницях. У Німеччині, відтак, зубчасту залізницю від початку зробили електричною.

Озеро Айбзе (Eibsee)

Як ви помітили вже, залізниця тут одноколійна, на певних ділянках роблять двоколійні «виделки», як у фунікулера. Тільки в фунікулері потяги під’їжджають синхронно, а тут потяг, що їде догори, під’їжджає першим і пропускає, потяг, що їде донизу, він завжди має пріоритет (дивитися з 00:40):

На висоті 1640 метрів потяг-фунікулер перетворюється в... метрополітен:


Або як мінімум U-Bahn, якщо хочете. Останні 4.5 кілометри потяг їде під землею, долаючи висоту у один кілометр і прибуває на шось, що схоже на станцію метрополітену:






Найвище метро ну може не в світі, але в Німеччині? Ха-ха, так воно і є. Початковий тунель збудований у 1930 році привозив пасажирів зовсім не сюди, а в іншу точку гори. В 1987 ту станцію закрили, проклали ще 500 метрів тунелю, і збудували ось цю станцію, яка виводить на Цуґшпіцейську полонину ака Zugspitzplatt. Звідси до вершини, яку ви бачите на цій світлині, ще сраних 400 метрів:


Ці 400 метрів долаються канатною дорогою. Якщо ж їхати на вершину канаткою від долини (Айбзе), то привезуть вас відразу на вершину. Як ви переконаєтесь у наступних постах, обидва «поверхи» на Цуґшпіце цікаві, і немає значення, в якому порядку їх відвідувати.

Проїдемось тепер вниз:




Сідати тут треба в перший вагон, бо це єдиний шанс побачити сам тунель, який неосвітлений:


До речі, кабіна машиніста:


Це відео не передасть тієї атмосфери в тунелі, ну але хоча б трошки шось видно:

На 2:20 видно зустрічний потяг, який нас пропускає, на 3:05 видно світло в кінці тунеля, 3:35 — довгоочікуваний виїзд з тонеля і вид на озеро Айбзе.

Ну іще трохи видів з кабіни машиніста після тонелю (на 00:17 озеро Айбзе):

Корисні посилання:
Стаття у вікіпедії про зубчасту залізницю
Дані та факти про залізницю та канатну дорогу на Цуґшпіце
Список чинних зубчастих залізниць у Європі
Mount Washington Cog Railway — перша в світі зубчаста залізниця
Pilatus Zahnradbahn — найбільш крута (в сенсі нахилу) зубчаста залізниця в світі