(no subject)

Цього року в штаті Баварія 12 святкових днів. З них тільки два — нерелігійні, і одне з них сьогодні — міжнародний день employee-в. За дивним збігом обставин мій контракт у Байройті почався рівно 365 днів тому, 1 травня 2011 року.
— Ну все, ви працюєте з першого травня. Ключі від офіса візьмете в М. Але перше травня — вихідний, так що приходьте другого.
— Ага, ок.

До цього, звичайно, було інтерв’ю, на яке я приїздив у січні. Подивився: місто, звичайно, в дупі Всесвіту знаходиться, але приємне дуже, життя в ньому є. Найбільше вразило те, що при температурі –7 біля ратуші працював фонтан. Звичайно, вода, що текла з нього, перетворювалася у лід, і тільки я на нього встав, щоб зробити фотку, підійшла бабуся, щось сказала німецькою. Я відповів, що говорю лише англійською, тоді бабуся сказала англійською, що глибина фонтану — метр, і стояти на льоді небезпечно. Така турбота мене тоді теж вразила, хоча зараз я би сказав, що це типово по-німецьки.

З фонтатом мене наїбали: не знаю, чи це був піар з метою привабити ноддета до Байройта, але цієї зими його вимкнули, як і всі інші фонтани. З іншого боку, я зараз не можу назвати якесь пшеничне пиво, яке було би ліпше за байройтське, пиво тут перевершило мої очікування. А ще я поправився. Це, звичайно, звучить трохи смішно для людини, що колись важила 58 кг, але це так: я поправився. 100% людей, що мене бачать, констатують цей факт. Я навіть не знаю, радіти чи стрьоматись з цього приводу: все життя був худий, як скелет.

Скільки всього трапилось за один сраний рік, неймовірно. Наразі буду тут ще 2 роки, якщо не посруся з шефинею, то три. А далі буде видно.

P.S. А в мого ноутбука теж ювілей, 5 років. Працює, як годинник, а проїздив він у мене від Одеси до Лісабона. Винятково добра була у HP ця серія, NX. В подруги є ноут цієї ж серії, але старший за мій, він в неї 8 років пропрацював.