Віш ліст

У всіх нормальних людей wish list — це список речей, які вони б хотіли мати. У мене це радше список того, що хочеться зробити, переважно це подорожі. Отже, прямо зараз це:
— доїхати залізницею до Ґібралтара;
— доїхати велосипедом до Нюрнберґа;
— злітати та відвідати Гонконґ/Шенжень;
— перетнути всю Євразію на залізниці: Бейджінґ—Лісабон, через Росію (або в зворотній бік, як вийде);
— доїхати автівкою до Києва і назад, через Польщу.

Список не вичерпний, звісно.

Дещо про транслітерацію німецьких назв

Дуже гарний пост tttkkk-а про транслітерацію корейських імен і назв:
«
Начну с того, что «правильной» транскрипции не существует. В принципе. В природе. Нет способа, который бы позволил абсолютно точно передать звуки иностранного языка...О транскрипциях не спорят, о них договариваются, имея в виду, в первую очередь, их однозначность, то есть возможность – для специалиста – однозначно и легко восстановить оригинальное написание и произношение на основании записи.
»

Проблема із транслітерацією є не лише в таких екзотичних мовах, як корейська чи японська, а навіть у близьких до нас польській, наприклад. Чи треба передавати h та ch як «г» і «х», чи, може, позначати як «х» в обох випадках? Як передати «ł», як «л», чи як «ў», що більш близько до оригінальної вимови? Це все є справою холіварів і дискусій, але слід розуміти: правильної відповіді немає. Транслітерація — це домовленість передати іноземне написання так, щоб можна було однозночно відтворити оригінал. Хоча це завдання теж неможливе: як ви можете засобами української абетки передати різницю між польськими u та ó, якщо це той самий звук — «у»?

Ще більшою проблемою є німецькі власні назви. Отже, пост про них.

Дифтонги ei та eu
Обидва дифтонги передаються з певних причин як «ей», хоча жоден з них так не вимовляється: ei — це «ай», eu — це «ой». Наприклад:

Euler [Ойлєр] — Ейлер
Leipzig [Ляйпціґ] — Лейпціг
Heisenberg [Хгайзенберґ] — Гейзенберґ
Rhein (річка) [Райн] — Рейн
Einstein [Айнштайн] — Ейнштейн
Reuter [Ройтер] — Рейтер (засновник Reuters Group)

Разом з тим, деякі назви транслітеруються правильно, наприклад, Рамштайн (Rammstein) або мій рідний Байройт (Bayreuth). Я послідовно дотримуюся фонетичної транслітерації цих дифтонгів з двох причин:
— вона ближча до оригінальної вимови,,
— вона однозначно дозволяє відтворити оригінальне написання (ну майже, ггг).

Отже, правильно — Айнштайн, Гайдельберґ, Ляйпціґ, Ройтерз. Разом з тим, одну з головних річок Німеччини — Рейн — можна продовжувати так називати, бо це давнозапозичена назва.

Умляути ö, ä та ü
З останнім все начебто просто: його традиційно передають як «ю» [ьу]: Мюнхен, Нюрнберґ, Дюсельдорф тощо. Натомість щодо ö є холівари: дехто передає його як «е», дехто як «ьо». Дехто каже, що треба писати Кельн і Шредінґер, Рентґен, а інші кажуть — тільки Кьольн, Рьонтґен і Шрьодінґер. Я належу до других.

Про вимову тяжко: умляути — це специфічні звуки. По суті, взяли o, a та u, і розбавили їх з «е», плюс попередній приголосний пом’якшується. На мою думку, умляути варто трактувати як м’який знак, тобто передавати їх як ьо, ье (є) та ьу (ю). Це є близьким до вимови і дозволяє однозначно відтворити написання.

Якщо ж передавати ö та ä як «е», тоді вийде тризначність: ми три різні звуки — e, ö та ä — передаємо однією українською літерою. Це булшіт!

Однак, проблемою є, коли слово починається на умляут, наприклад Überlingen (місто). Можна бути педантом і передати правильно, тобто Ьуберлінґен. Але з м’якого знаку все-таки не дуже прийнято в нас починати слова, тому можна умляут проігнорувати: Уберлінґен.

H та ch
Ch вимовляється в німецьких діалектах дуже по-різному, то як «х», то як «ш», а то й  «шь». Тут варто орієнтуватися на «хохдойч» (літературну німецьку) і передавати як «х», хіба що йдеться про місця в певній місцевості, де «сh» вимовляють як «ш». У цьому випадку можна транслітерувати відмовідно до місцевої вимови.

Про h у мене немає чіткої думки. Воно ніби не тотожнє до «х», але разом з тим не має нічого спільного з українським «г». Ну, на початку слів можна писати «г» (Гамбурґ, Гайзенберґ тощо), а всередині — хз.

ss або ß
Дві літери «s» вимовляються як «с» і повинні передаватися однією «с» в українській мові, то само стосується ß, яку вживають лише німці. Австріяки і швейцарці пишуть дві «s».

L
L у німецькій завжди м’яке [ль]. Твердого не буває.

(no subject)

Зголив волосся я вже два місяці як, а привид його мене все ще переслідує, на цей раз у вигляді забитої каналізації в душі та мушлі у ванній. Не довго думаючи, купив якийсь порошок для боротьби з цим, який розчиняє волосся. Страшно уявити, який в нього хімічний склад, але діє добре.