Зненацька

Задзвенів стаціонарний телефон, на який дзвонять лише колеги. На екрані якийсь дивний номер. Спамери?
— Хальо, це ноддет?
— Ja.
— Ноддет, та? Я з Касельського універу, я тут читаю вашу статтю і хочу задати вам кілька фраґів.
В цей момент я розумію, шо треба перемкнути розкладку, і кажу магічну фразу:
— Зі шпрехен інґліш?
— Інґліш? Та нахуй інґліш, ви шпрехаєте на русіш, чи не так?
— Ну ґут, русіш так русіш, — кажу я.
І після цього чувак продовжив говорити німецькою, думаючи, що він говорить російською, і вставляючи деякі російські фрази.

Блять, я теж так хочу вміти.

Таксівки

Що об’єднує Істанбул, Афіни, Тель-Авів?

Істанбул


Афіни


Це взагалі-то Ейлат, але я зроблю вигляд, що це фотка з Тель-Авіва, а ви нічого не помітите, правда?

Коли дивишся якийсь голівудський фільм, головна героїня (або герой) зненацька починає кричати «таксі, таксі», і тут же сідає в машину, що невідомо звідки матеріазувалося. Я думав, що це наїбалово, але тут це реальність: таксівки скрізь, вони не стоять на паркінгах, а їздять. Достатньо зупинитися, махнути рукою, і в цю ж секунду зупиниться жовта (у Ізраїлі — біла) автівка.

У Афінах їх найбільше: дуже складно зробити кадр без таксівки на дорозі:


Явище «таксиребятанедороготакситакситакси», так поширене в наших летовищах і вокзалах, у цьому регіоні відсутнє (або майже відсутнє). Тут клієнтів прийнято шукати в дорозі. Коли таксист їде і бачить пішоходів, якщо він чомусь думає, що вам потрібне таксі, він призупиняється і бібікає один раз — це знак, що таксівка вільна. Якщо ви не звертаєте на таксиста уваги, він їде собі далі, другий раз не бібікає. Дратує трохи, якщо чесно. Але якщо дійсно потрібне таксі, то дуже зручно.

Як і в усіх інших країнах світу, найбільш пиздануті водії, що порушують всі можливі правила — це таксисти.

Ізраїльські електрички

Так виглядає мапа всієї ізраїльської залізниці:


Інакше кажучи, залізницею покритий північний захід країни — ну це заразом і найбільш її заселена частина. Міжміські потяги одночасно виконують функцію міських електричок, бо зупиняються на абсолютно всіх станціях, шо є у місті. Наприклад, з мапи вище ви бачите, що у Тель-Авіва є чотири станції плюс аеропорт, який за містом. Ці чотири станції можна юзати, як метро: проїзд по місту коштує стільки, скільки й автобусом — шість з гаком шекелів (~14 грн). Що ми й хотіли зробити: ідемо собі вночі, нікого не чіпаємо, підходимо до станції «Університет», а там якийсь мужик стоїть. Ну стоїть, ну і хуй з ним, ідемо далі. І тут пищить металошукач.
— Ваше удостоверение личности, пожалуйста, — каже мужик, який виявився охоронцем.

Квитки можна купити тільки після проходження металошукача, у автоматі. Дефолтово там все на івриті, але є магічна кнопка «Language», після натиснення на яку інтерфейс перемикається на англійську. Далі все просто: треба обрати станцію прибуття, й система видасть квиток. Далі — турнікети, які пропускають лише за квитком.

На виході зі станцій теж турнікети, які теж випускають за квитком. Якщо пасажир купив квиток не до тієї станції, шо треба, або проїбав його під час поїздки (схавав, скурив, пропив), він назавжди лишиться у нетрях ізраїльської залізниці.

Вокзалів у звичному нам розумінні нема, є просто станції:


Цікава деталь: у багатьох містах, зокрема в Тель-Авіві, залізниця проходить посеред автобану, виконуючи заразом функцію відбійника. Дуже екологічно.

Про потяги нічого сказати: вони чисті та охайні. І щось дуже нагадують мені:


Але це не Зіменс. Це Bombardier, якщо вірити вікіпедії. А оце — Siemens:


Усередині електрички теж до болі схожі на німецькі, тіки вони повільні. Так «на око», десь 80 км/год їдуть. Утім, зважаючи на розміри країни, це не так важливо: скрізь можна доїхати максимум за годину-півтори.