![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Наскільки воно мене змінило? Тепер я:
— не можу хавати без ножа і виделки. Тобто, можу, але це так само некомфортно, як їсти другу страву ложкою (в могилянських їдальнях колись був дефіцит виделок, про ножі мови взагалі не йшло);
— їм без хліба і дивуюся, коли в Україні його мені пропонують. Ну, там смачна канапка — це прикольно, а просто хліб нашо?
— п’ю, не закусуючи. 4 роки тому я дивувався, чому в польських барах взагалі немає їжі, навіть чіпсів чи сухариків. Таємниця розкривається просто: поляки спершу вечеряють, потім ідуть бухати, без закуски.
Але найважливішою зміною стало те, що я перестав відзначати свята. Польські свята були для мене нонсенсом, а українські — робочими днями. Дні ж народження вважаються у Польщі святами для дітей. З дорослих дехто відзначає, дехто ні. Більшість моїх знайомих не відзначає. Відтак, і ніяких тупих, зв’язаних з цим обрядів, немає. Також у Польщі взагалі немає свят в стилі «день космонавта», коли люди збираються і бухають якусь хуйню. Більшість свят — релігійні й відзначаються в родинному колі. Серед світських свят — День Незалежності 11 листопада та День Конституції 3 травня. Для більшості людей це просто дні, коли можна виспатися і відпочити. Як третій вихідний. Дехто збирається на Ринку і співає патріотичних пісень. Нічого спільного з тим пиздецем, який щороку відбувається на київському майдані 24 серпня чи 9 травня.
Це все не могло на мене не вплинути. Тепер єдине свято, яке я відзначаю — це «пішли на пиво». Воно триває 365 днів на рік. Друге свято — «пішли на піццу», теж 365 днів на рік. Свій день народження не відзначаю, адже що такого святкового в дні, коли я народився? Відповідно, й інших не вітаю теж (ну, хіба зрідка).
Подарунки. Про те, що подарунки можна дарувати не на свята, я здогадався ще до того, як переїхав до Польщі. Ну, тепер я просто це роблю, коли хочеться, а не коли за розкладом чергове «червоне число». Nota bene, мій wishlist порожній: нічого з того, що мені зараз хочеться мати, я б хотів, аби купив не я сам. Дивно, в дитинстві я любив подарунки. А зараз ненавиджу.
Зараз я в Україні. А тут у людей «дні народження» і «корпоративи». Нахуя вони потрібні?
— не можу хавати без ножа і виделки. Тобто, можу, але це так само некомфортно, як їсти другу страву ложкою (в могилянських їдальнях колись був дефіцит виделок, про ножі мови взагалі не йшло);
— їм без хліба і дивуюся, коли в Україні його мені пропонують. Ну, там смачна канапка — це прикольно, а просто хліб нашо?
— п’ю, не закусуючи. 4 роки тому я дивувався, чому в польських барах взагалі немає їжі, навіть чіпсів чи сухариків. Таємниця розкривається просто: поляки спершу вечеряють, потім ідуть бухати, без закуски.
Але найважливішою зміною стало те, що я перестав відзначати свята. Польські свята були для мене нонсенсом, а українські — робочими днями. Дні ж народження вважаються у Польщі святами для дітей. З дорослих дехто відзначає, дехто ні. Більшість моїх знайомих не відзначає. Відтак, і ніяких тупих, зв’язаних з цим обрядів, немає. Також у Польщі взагалі немає свят в стилі «день космонавта», коли люди збираються і бухають якусь хуйню. Більшість свят — релігійні й відзначаються в родинному колі. Серед світських свят — День Незалежності 11 листопада та День Конституції 3 травня. Для більшості людей це просто дні, коли можна виспатися і відпочити. Як третій вихідний. Дехто збирається на Ринку і співає патріотичних пісень. Нічого спільного з тим пиздецем, який щороку відбувається на київському майдані 24 серпня чи 9 травня.
Це все не могло на мене не вплинути. Тепер єдине свято, яке я відзначаю — це «пішли на пиво». Воно триває 365 днів на рік. Друге свято — «пішли на піццу», теж 365 днів на рік. Свій день народження не відзначаю, адже що такого святкового в дні, коли я народився? Відповідно, й інших не вітаю теж (ну, хіба зрідка).
Подарунки. Про те, що подарунки можна дарувати не на свята, я здогадався ще до того, як переїхав до Польщі. Ну, тепер я просто це роблю, коли хочеться, а не коли за розкладом чергове «червоне число». Nota bene, мій wishlist порожній: нічого з того, що мені зараз хочеться мати, я б хотів, аби купив не я сам. Дивно, в дитинстві я любив подарунки. А зараз ненавиджу.
Зараз я в Україні. А тут у людей «дні народження» і «корпоративи». Нахуя вони потрібні?
