3G (UMTS) в Україні

Був нещодавно в Україні, спробував нарешті 3G Укртелекома, який наразі є єдиним українським оператором мобільного зв’язку третього покоління:


Нагадаю, чим такий зв’язок крутіший за традиційний GSM-зв’язок:
— під час телефонного дзвінка з’єднання з інтернетом не переривається (що дуже актуально, коли телефон юзається як модем для комп’ютера);
— швидкість інтернету до 45 Мбіт/сек. Це теоретична швидкість, на практиці більшість модемів підтримують до 7.2 Мбіт/сек. На моєму скріншоті вище ви бачите значок «3.5G» — це, власне, найновіша версія цього стандарту HSDPA, що підтримує до 14Мбіт/сек.

Що маємо на практиці? На практиці Укртелеком обіцяє нам до 1 Мбіт/сек, і не бреше, хоча насправді пікова швидкість стягнення бувала і такою:

(так я навмисно не обмежив скріншот лише його інформативною частиною, щоб похвалитися своєю стільницею. Утім, я ще це зробив тому, щоб ви побачили, що NetworkManager в Ubuntu 10.04 чудово підтримує інтернет з телефона, про що свідчить відповідний значок у треї. Просто з’єднав телефон USB кабелем, створив нове з’єднання, та обрав у списку провайдерів Utel. Ніяких танців з бубном!)

Швидкість, на жаль, дуже залежить від якості сигналу, а з цим у приміщенні буває проблемно. В моєму випадку вона часто падало до 40Кбайт/сек, але в цілому, якщо сигнал добрий, то 100 Кбайт/сек (себто ~0.8 Мбіт/сек) воно тримає стабільно. Я думаю, в приміщенні, де сигнал поганий, все можна стабілізувати модемом з виносною антенкою.

Гроші? Я юзав послугу безлімітного стягнення за 6.36 грн за добу (гандони з Укртелекома раніше публікували ціни без ПДВ, а зараз в них нова фіча: всі ціни публікують з ПДВ, але без внеску до Пенсійного фонду), яку активувати можливо лише дзвінком на номер 1188 та (нетривалої) розмови з оператором. Інакше платити за трафік за ціною 10 копійок за мегабайт. Є ще контракт за 120 грн на місяць з нелімітованою швидкістю та трафіком. Ну, я сподіваюся, ви читаєте текст із зірочкою: нелімітований означає, що після 10 Ґбайт вам швидкість знизять до 8 Кбайт/сек. А от prepaid-овий подобовий безліміт є справжнім безлімітом, але ж на місяць він виходить близько 200 грн.

Покриття? Як видно з цієї мапи, це місто Київ та супутники (я особисто перевірив покриття у Вишневому — воно там таке ж, як у Києві), всі обласні центри, великі міста-не обласні центри, а також деякі малі міста. На Південному березі Крима, наприклад, є. Там, де немає покриття 3G, вмикається роумінг Київстара, де дзвінки коштують так само, як і в мережі 3G, а от інтернет дорожчає до 40 копійок за мегабайт.

Що ще? В цілому я був задоволений, адже радіше довелося юзати юемсішний EDGE, а це просто пічаль в плані швидкості. 

Що ж у Польщі? У Польщі всі мобільні оператори підтримують як 3G/UMTS, так і GSM. Однак інтернет у Польщі значно дорожчий, ніж в Україні. Ось з цієї таблички все видно: prepaid-ового безліміту немає взагалі, є лише якийсь сраний бонусний трафік за поповнення (він є і в Укртелекома, якщо не юзати безліміт), а трафік коштує від 1 до 3 ґрошів за 100 Кбайт, себто від 10 до 30 ґрошей (~25–75 копійок) за мегабайт, що є дорожче, ніж в Укртелекома. Ціна за місяць за контрактом різна, але в цілому за 4 ґіґабайта трафіку просять близько 60 злотих, себто близько 150 грн, що порівняно з контрактом за 10 ґіґабайт в Україні. За умовний безліміт у вигляді 30–40 Ґіґабайт трафіку треба платити близько 150–160 злотих, себто близько 375 грн.

Однак, хоч польський мобільний інтернет і дорожчий, він значно випереджує український за швидкістю і покриттям. Найнижчу швидкість пропонує оператор Play (в нього ж і найнижчі ціни), до 1 Мбіт/сек. Видно, в нього базові станції приблизно такі ж, як в Укртелекома. Натомість всі інші оператори пропонують до 7.2Мбіт/сек — це максимальна швидкість в стандарті HSDPA. Натомість, Plus яко єдиний оператор пропонує до 20 Мбіт/сек — це найостанніший стандарт HSPA+. Але такі швидкості поки шо доступні не у всіх містах, а лише в тих, що позначені на цій мапі блакитними цяточками:


Утім, такі швидкості не всяких модем підтримує, і слід пам’ятати, що це максимальні швидкості, а реальні завжди менші.

Виробники ноутбуків з лінуксом

Звісно, лінукс зараз працює, в принципі, (майже) на будь-якому залізі, але хочеться:
— купити ноутбук і не сплатити комісію Білу Ґейтсу, хоч вона де факто є дуже невеликою;
— мати повну гарантовану виробником підтримку його заліза лінуксом, мати можливість звертатися до технічної підтримки і не очікувати питання «what's this?»

Тоді... доведеться обмежитися кількома моделями (гімно-)Acer-а, і Dell-ом. Але в нього доволі мало ноутів з Убунту. Однак, як виявилось, існують й інші виробники, що надають таку можливість, але лише в (God damn) Америці та частково — в UK. Деякі з них перепродають лептопи «великих» виробників, встановлюючи туди лінукс із патченими ядрами. Коротше, рекомендую до читання статтю «7 Providers of Pre Installed Linux Laptops/PC's».

Правила етикету

Бісить не подобається, коли:
— людина дзвонить кілька разів підряд, але не може вислати смску з повідомленням, шо саме вона від мене хотіла. І взагалі я люблю більше текст читати, ніж спілкуватися по телефону;
— людина дзвонить і задає тупе питання: «Ти можеш говорити?» Якщо я взяв слухавку, то я вже говорю. Якщо я не можу говорити, я не беру слухавку: телефон на вібро, його ніхто не чує, крім мене;
— я знаходжуся в місці, де телефон має бути вимкнений, але знаходиться мудак(-чка), що бере слухавку і голосно говорить. Цим страждають люди незалежно від професії, освіти(-ченості) чи інших факторів. Ці ж люди потім дзвонять мені і дратують тупим питанням «ти можеш говорити?»;
— коли людина дуже голосно говорить по телефону, майже кричить. Я можу зрозуміти своїх батьків, вони виросли в часи дуже поганого зв’язку, і тут кричати по телефону — просто звичка. Однак не можу зрозуміти моїх однолітків чи навіть молодших за мене: таке враження, що вони не знають, де у телефона знаходиться слухавка;
— коли хтось очікує, що я йому передзвоню, і не надсилає смску з поясненням, чому я це мав би зробити: я не працюю менеджером з продажів, і передзвонюю тільки тим, з ким добре знайомий, і то не завжди;
— коли хтось кидає слухавку, щоб зекономити мої гроші, і передзвонює: втрачений час мене бісить значно більше, ніж тільки кількадесят копійок, які я витрачу на розмову. І зрештою, хто дзвонить першим, той і платить;
— коли хтось цікавиться моїми справами, у той час, як очевидно, що йому просто від мене потрібна якась допомога: я не задрот, і сам часто звертаюся по допомогу без оцих реверансів, тож чому б вам не перейти відразу до діла? А про справи можна поговорити іншим разом;
— коли хтось пише в IM «привіт» і чекає, поки я відгукнусь. Чому б відразу не написати все, що хотіли сказати? Навіть якщо мене нема на місці, я прочитаю і відповім пізніше;
— коли хтось обіцяє прийти на зустріч, не приходить, і не попереджує, що не прийде;
— коли хтось намагається сплатити мені за послугу: відчуваю себе одночасно повією та українським чиновником;
— російські ейджистські звертання: «мальчик/парень/молодой человек/мужчина/дедушка»;
— коли я протягую дівчині руку для привітання, а вона дивиться на мене так, наче я їй запропонував анальний секс втрьох з її хлопцем;
— коли не відповідають на мої листи чи смски;
— коли мене питають, з якого я міста: я з усієї території України, а для іноземців — з Києва. Інформація про те, де мешкають мої батьки, не несе жодного сенсу. Але ви можете спробувати вгадати моє походження за акцентом;
— взагалі бісить, коли малознайомі люди намагають дізнатися, де я працюю, та інші подробиці з мого життя;
— коли в інтернеті хтось пишається тим, що підписується справжнім іменем та прізвищем, і критикує тих, хто «ховається за анонімністю». Тобі нема чого приховувати? Молодець, надрукуй на футболці пароль від своєї пошти і сходи нахуй. Я не шифруюся: всі, хто чомусь хотіли зі мною познайомитися, зробили це, але не бачу потреби, аби будь-який чиновник чи інший мудак міг легко знайти все, що я колись писав у інтернеті, просто вбивши в ґуґлі ім’я та прізвище. З цієї ж причини я не реєструюся в сервісах, які забороняють анонімні ніки (зокрема соціальні мережі).

Це не hate-пост, а ще з цих правил я можу робити винятки.