![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Flughafen München
Oct. 7th, 2010 04:32 pmПравда, сорелли і фрателли, ви чекаєте-не дочекаєтеся моїх фоточок з Мюнхена? Отож, ось вони, сьодні я розповім вам про тамтове летовище. Аеропорти у світі виглядають як правило однаково стандартно, і писати про них нема чого. Однак, мюнхенський мене дуже здивував, а в першу чергу тим, що це єдиний аеропорт, де я пройшов усі процедури від чекіну до посадки на літак, не контактуючи з людьми та не показуючи нікому своїх документів. Це особливо дивно в країні, де 80 мільйонів терористів and counting. Утім, Баварія — це, певно, не зовсім Німеччина, у найкращому сенсі.
Отож, мюнхенський аеропорт великий. Другий у Німеччині за завантаженістю після Франкфурта і чотирнадцятий у світі. Однак спроектований він кимось з дуже прямими руками, за рахунок чого на летовищі відчувається «домашня» атмосфера малих аеропортів, а бігати далеко нікуди не треба. І ще цікаво, що автобус від літака до терміналу по прильоту їде не тереном летовища, а з’їжджає на навмисно спроектовану для цього дорогу, що, знову ж таки, пришвидшує доїзд.
Терміналів два, які називаються, ви не повірите, Terminal 1 та Terminal 2, а розташовані вони один навпроти одного. Між терміналами знаходяться всякі лавочки, скелет автомобіля:
Та ларьок з їжею:
Щоб дістатися міста, треба перейти в Термінал 1, і там спуститися вниз просто на станцію електричок ліній S1 та S8. Вони обидві їдуть до Головного вокзалу (Hauptbahnhof), але різними маршрутами (час поїздки такий самий при цьому — близько 40 хв).
На станції дві колії, на кожній пише, що зараз приїде і коли:
Електрички їздять еее... ну не зовсім за розкладом, можуть запізнюватися трохи. В моєму випадку, коли електричка мала приїхати через 0 хвилин, цифра на табло раптом змінилася на 15 хвилин. Утім, в цілому цей транспорт швидкий, зручний і надійний.
update: як виявилось, був якийсь страйк, тому електрички їздили трохи повільно. А в звичайний час вони не запізнюються.
На станції на всю стіну реклама AirBerlin (квиток до Мюнхена в цього «лоукостера» був у 2.5 рази дорожчий, ніж Люфтганзою):
Кас на станції немає, квиток треба купити в дойчебанівському шайтан-автоматі. Шайтан-автомат, звісно, приймає тільки монети або банкноти до 10 єврів, а квиток коштує 9.60. У мене в кишенях — три євра монетами та банкноти 20-єврові. FFFUUUU! Утім, автомат ласкаво прийняв мою картку Visa (а Маестро не прийняв). Як і в кожній цивілізованій країні, квиток на електричку дійсний і на метро, і на весь інший транспорт у межах The Greater Munich.
Контролерів я не бачив, але у вагонах висить попередження кількома мовами про «новий, збільшений штраф у 40 єврів»:
Цікаво: в електричці всі станції оголошуються англійською та німецькою, але сама назва станції «Аеропорт Мюнхен» — лише німецькою:
Іще на станції є аварійний вихід, через який виходити можна тільки в разі emergency:
Якщо двері відчинити, увімкнеться сигналізація:
А ось і електричка:
Термінал 2
Термінал 2 — це хаб (база) Люфтганзи та всіх інших авіакомпаній, що входять до Star Alliance (зокрема, польський LOT). Тут мільйон автоматів самочекіну, одним з яких я й вирішив скористатися, бо летів без багажу:
Там, якщо хтось бачив, вимагають засунути паспорт або айді з баркодом. Я не відразу зрозумів, що баркод — це така двовимірна піксельна херня, якої в мого паспорту нема. Засмутившись тим, що я не зможу зачекінитися в автоматі, я раптово побачив отвір для платіжної картки. Ні, не може ж бути, в картки нема фотки і тп. Я однак засунув картку в отвір і... «Вітаємо вас, Mr. noddeat!» Після цього тре було набрати «Krakow», і автомат показав мій рейс.
Далі тре було пройти контроль безпеки. Контроль безпеки був пройдений за унікальною методикою ноддета:
1. Зняти пасок, витягти гаманець, ключі, телефон, і запхати це все в рюкзак.
2. З рюкзака витягти ноут.
3. Рюкзак і куртку на контролі покласти в одне «відерце», ноут — в інше.
4. Пройти металошукач і не запищати.
5. Запхати рюкзак в ноут, вдягти куртку і потім, подалі від контролю, спокійно витягти пасок, гаманець і телефон.
Незважаючи на те, що було написано «Entry with boarding pass only», ніхто не прохав мене показати ані талона на посадку, ані документів.
Далі я дізнався, що, крім традиційних хеннесі-хуєннесі, в дьюті фрі можна купити цілком мюнхенського стафу, і то недорого. Я затарився білими ковбасками та кавою, і почалапав до свого ґейту. Тут я дізнався, що літак запізниться на годину, але зате тут біля кожного ґейту можна було безлімітно і на халяву випити каву/капучіно/лате whatever (з автомату) і чай в пакетиках (чорний, зелений і ще якийсь). За це щастя треба дякувати, знову ж таки, Люфтганзі:
Інтернет у мюнхенському летовищі так само по-жлобськи дорогий, як і скрізь (8 єврів за півгодини, здається), однак зате в терміналі знайшлася така штука, як Allianz Lounge, де є розетки для ноутів і мобілок, а ще веб-термінали з бравзером без табів, де можна посидіти за сайтами з «білого списку». Твітер, ґмейл та ютьюб дозволені, а ЖЖ і бонет — ні:
Автомобільчик для неповносправних:
Посадка. У більшості аеропортів спеціально навчені мужики або тітки перевіряють документи та талон на посадку. Це дуже актуально, бо одного разу я замість Кракова ломанувся в літак до Греції, який був на сусідньому ґейті. У Мюнхені просто прикладаєш талон на посадку до сканера, а він сам пускає тебе або ні:
Людина перевіряє талони тільки в тих, у кого сканер чомусь не спрацював.
Отож, мюнхенський аеропорт великий. Другий у Німеччині за завантаженістю після Франкфурта і чотирнадцятий у світі. Однак спроектований він кимось з дуже прямими руками, за рахунок чого на летовищі відчувається «домашня» атмосфера малих аеропортів, а бігати далеко нікуди не треба. І ще цікаво, що автобус від літака до терміналу по прильоту їде не тереном летовища, а з’їжджає на навмисно спроектовану для цього дорогу, що, знову ж таки, пришвидшує доїзд.
Терміналів два, які називаються, ви не повірите, Terminal 1 та Terminal 2, а розташовані вони один навпроти одного. Між терміналами знаходяться всякі лавочки, скелет автомобіля:
Та ларьок з їжею:
Щоб дістатися міста, треба перейти в Термінал 1, і там спуститися вниз просто на станцію електричок ліній S1 та S8. Вони обидві їдуть до Головного вокзалу (Hauptbahnhof), але різними маршрутами (час поїздки такий самий при цьому — близько 40 хв).
На станції дві колії, на кожній пише, що зараз приїде і коли:
Електрички їздять еее... ну не зовсім за розкладом, можуть запізнюватися трохи. В моєму випадку, коли електричка мала приїхати через 0 хвилин, цифра на табло раптом змінилася на 15 хвилин. Утім, в цілому цей транспорт швидкий, зручний і надійний.
update: як виявилось, був якийсь страйк, тому електрички їздили трохи повільно. А в звичайний час вони не запізнюються.
На станції на всю стіну реклама AirBerlin (квиток до Мюнхена в цього «лоукостера» був у 2.5 рази дорожчий, ніж Люфтганзою):
Кас на станції немає, квиток треба купити в дойчебанівському шайтан-автоматі. Шайтан-автомат, звісно, приймає тільки монети або банкноти до 10 єврів, а квиток коштує 9.60. У мене в кишенях — три євра монетами та банкноти 20-єврові. FFFUUUU! Утім, автомат ласкаво прийняв мою картку Visa (а Маестро не прийняв). Як і в кожній цивілізованій країні, квиток на електричку дійсний і на метро, і на весь інший транспорт у межах The Greater Munich.
Контролерів я не бачив, але у вагонах висить попередження кількома мовами про «новий, збільшений штраф у 40 єврів»:
Цікаво: в електричці всі станції оголошуються англійською та німецькою, але сама назва станції «Аеропорт Мюнхен» — лише німецькою:
Іще на станції є аварійний вихід, через який виходити можна тільки в разі emergency:
Якщо двері відчинити, увімкнеться сигналізація:
А ось і електричка:
Термінал 2
Термінал 2 — це хаб (база) Люфтганзи та всіх інших авіакомпаній, що входять до Star Alliance (зокрема, польський LOT). Тут мільйон автоматів самочекіну, одним з яких я й вирішив скористатися, бо летів без багажу:
Там, якщо хтось бачив, вимагають засунути паспорт або айді з баркодом. Я не відразу зрозумів, що баркод — це така двовимірна піксельна херня, якої в мого паспорту нема. Засмутившись тим, що я не зможу зачекінитися в автоматі, я раптово побачив отвір для платіжної картки. Ні, не може ж бути, в картки нема фотки і тп. Я однак засунув картку в отвір і... «Вітаємо вас, Mr. noddeat!» Після цього тре було набрати «Krakow», і автомат показав мій рейс.
Далі тре було пройти контроль безпеки. Контроль безпеки був пройдений за унікальною методикою ноддета:
1. Зняти пасок, витягти гаманець, ключі, телефон, і запхати це все в рюкзак.
2. З рюкзака витягти ноут.
3. Рюкзак і куртку на контролі покласти в одне «відерце», ноут — в інше.
4. Пройти металошукач і не запищати.
5. Запхати рюкзак в ноут, вдягти куртку і потім, подалі від контролю, спокійно витягти пасок, гаманець і телефон.
Незважаючи на те, що було написано «Entry with boarding pass only», ніхто не прохав мене показати ані талона на посадку, ані документів.
Далі я дізнався, що, крім традиційних хеннесі-хуєннесі, в дьюті фрі можна купити цілком мюнхенського стафу, і то недорого. Я затарився білими ковбасками та кавою, і почалапав до свого ґейту. Тут я дізнався, що літак запізниться на годину, але зате тут біля кожного ґейту можна було безлімітно і на халяву випити каву/капучіно/лате whatever (з автомату) і чай в пакетиках (чорний, зелений і ще якийсь). За це щастя треба дякувати, знову ж таки, Люфтганзі:
Інтернет у мюнхенському летовищі так само по-жлобськи дорогий, як і скрізь (8 єврів за півгодини, здається), однак зате в терміналі знайшлася така штука, як Allianz Lounge, де є розетки для ноутів і мобілок, а ще веб-термінали з бравзером без табів, де можна посидіти за сайтами з «білого списку». Твітер, ґмейл та ютьюб дозволені, а ЖЖ і бонет — ні:
Автомобільчик для неповносправних:
Посадка. У більшості аеропортів спеціально навчені мужики або тітки перевіряють документи та талон на посадку. Це дуже актуально, бо одного разу я замість Кракова ломанувся в літак до Греції, який був на сусідньому ґейті. У Мюнхені просто прикладаєш талон на посадку до сканера, а він сам пускає тебе або ні:
Людина перевіряє талони тільки в тих, у кого сканер чомусь не спрацював.
