noddeat

«А там роботи хуй!» — підсумував фрателло алкогольного вигляду і махнув рукою в бік Німеччини. До кордону лишалося якісь надцять метрів:

Міст через річку Ниса Лужицька названий, звісно, іменем Йоана Павла ІІ:

Ниса Лужицька — це та сама річка, вздовж якої я йшов у Ціттау (яке знаходиться трохи південніше від Ґьорліца). Зліва Ґьорліц, справа — Зґожелєц:

І навпаки, зліва Зґожелєц, справа — Ґьорліц:

Течія доволі сильна, качок смішно зносило вітром:

Переходимо міст, і спершу потрапляємо в Німеччину, потім у Вільну Землю Саксонія, і потім — до Ґьорліца:

«Райцентр Ґьорліц»:

Перше, що трапляється по дорозі — це будинок мєнтовки. Його не сплутаєш ні з чим: поліційні відділки у Німеччині виглядають, як контейнери для будівельників:

Орел на німецькому гербі показує язика полякам:

В Ґьорліц я закохався з першого погляду. Вказівники вулиць готичним шрифтом — по всьому місті:

Головний вказівник знаходиться на в’їзді в місто і не готичним шрифтом:

Вказівники для туристів — звичайним шрифтом і чомусь виглядають як лопаті гелікоптера:

Синагога, Ринок, Ратуша — нам сюди! Іще смішно і незвично виглядає слово «центр» з літерою «z»:

Шо таке Альтштадт, я зрозумів, коли дійшов до центру. До речі, у цьому місці ґуґломапа сказала, шо не може визначити моє місце розташування. Полтерґейст?

У Ґьорліці є вулиця Жоліо-Кюрі, і це виявилось не просто так:

Бо в ГДР Жоліо-Кюрі поважали:

На честь великого професора нашого часу Фредеріка Жоліо-Кюрі (1900—1958), президента Всесвітньої Ради Миру, французький атомний фізик, нобелівський лавреат з хімії.

Висить ця табличка ось на цьому будинку:

Що ж, ми в старому місті. Типовий німецький костьол:

Гарні білі кам’яниці, і бруківка-бруківка-бруківка:

Ну, не скрізь, щоправда:

Велосипедам у Ґьорліці можна їздити під «цеглину»:

Вулички у старому місті виглядають десь так:

Оздоблення деяких будинків вражає:

Rathaus, тобто міська ратуша:

На Ринку (він же Markt) відбувався якийсь action, який стягнув сюди купу туристів з усієї Німеччини. Action називався Altstadt і виглядав як фестиваль народного саксонського бухла і жратви:

Бухло в асортименті

Фрателло готує палатку з випічкою, поруч стоїть справжня пічка:

Біля ратуші була сцена, на якісь фрателли грали джаз, і пофіг було їм, що зранку небагато народу були охочі послухати. Сорелли і фрателли ходили в народних строях, купа палаток з усілякими народними речами. Хтось роздавав листівки і шось запрошував, але я ж по-німецьки ні гугу. Одним з незрозумілих для мене action-ів були пожежники, які стояли з незрозумілими залізними веєрами на паличці. Це фрателли, а сорелли-пожежниці просто тримали пожежний шланг:

Час від часу пожежники торкалися цими віниками, і посміхалися при цьому. Хто мені витлумачить, шо тут відбувається, ноддет виставиться пивом або іншою продукцією:

А, і називалося все це дійство Altstadt (вказівник на фотці вище був).

Старі будинки
Як і в Ціттау, тут є старі давно покинуті будинки з крутими старими вивісками:

Є навіть цілі закинуті готелі:

І це все, як і в Ціттау, посеред звичайних нафарбованих і «відпідарашених» будинків, у самісінькому центрі міста.

Трамваї
Трамваї у Ґьорліці вузькоколійні. Акурат коли я там був, частину колій ремонтували:

Будинок Гумбольта:

Поки я стояв і то все фоткав, трамваї приїздили кілька разів. І кожного разу — синхронно парами:

Трамвай зблизька — схожий на ті, шо зараз у Львові їздять:

Трамвайні колії:

Двовагонні гармошки:

І ще трамвайні колії:

Біля колій, що ремонтувалися, внєзапно знайшовся російський магазин, в якому продавали незрозумілий хлам:

І ще всяке цікаве
Ґьорліцький фірмовий люк:

І тут я зрозумів, що треба бігти на електричку до Ціттау, але я ще встигаю добігти до Ниси Лужицької, там, де кордон. Що я і зробив. Нашо? А там побудували ще один міст в Польщу, після Шенґену, тому там нема ніяких позначок на кшалт «ви покидаєте Німеччину». Просто пішохідний міст. Унила бетонна будівля, «елітна нерухомість» в процесі будівництва та парасольки з пивом Tyskie не лишають сумнівів у тому, яка країна на іншому боці річки: