Київ—Катовіце

Візейр нарешті припинив найобувати пасажирів, і тепер його літаки літають до Катовіць, а не до Катовіце/Краків. Я сидів у самому хвості, а тому був одним з перших на паспортному контролі. Однак, у цьому летовищі є не так багато рейсів з поза Шенґена, а тому співробітники паспортного контролю, які цілий день грали в тетріс, вирішили розтягнути задоволення, повіільно перевіряючи паспорти, уважно розглядаючи кожну сторінку.

Чотири віконця, одне — для громадян Унії, три — для всіх. Між віконцями ходить пузатий «керівник», який спостерігає, як його підлеглі «пекельно працюють». Час від часу декого з українців запрошують до замкненої кімнати — видно, якісь проблеми з документами. Не минуло й півгодини, як черга дійшла до мене. Як не дивно, прикордонник привітався, поцікавився, що я роблю в Польщі. Присвиснув, коли назвав йому свою інституцію. Дуже довго колупався в базі даних, подивився на всі недійсні шенгенські візи, на штампи, перечитав всю інформацію в карті побиту. Пішов кудись із паспортом, повернувся, поцікавився, коли я виїздив. У мене почалася важка робота мозку:
— Еее...ееее... тиждень тому. В понеділок!

Насправді я виїздив у п’ятницю, але це я згадав вже потім. Подзвонив кудись, ще поколупався і віддав паспорт, не поставивши в’їздного штампу. А мені шо, в мене і так сторінок мало. Пішов далі, сподіваючись, що зараз рюкзак будуть обшукувати на митному контролі, а от ні, митниці якось взагалі не виявилось, і я вийшов з аеропорту.

Через півтори години я вже їв запіканку в центрі міста, а ще через годину я виявив, що в гуртожитку нема електрики.

Бориспіль

У Борисполі є три термінали: для внутрішніх рейсів (Термінал А), для міжнародних рейсів (термінал B), для підарасів (Термінал С). Всі вказівники та написи продубльовано англійською мовою, як і має бути в міжнародному летовищі:


Територія аеропорту охороняється котами:




Щойно я присідав, аби сфоткати цього кота, він підривався і підходив до мене з метою потертися об ноги. Так і не сфоткав нормально.

Перед реєстрацією стоїть безсенсовна тітонька, яка не виконує ніякої функції. Після реєстрації тре іти на контроль безпеки, де куняють охоронці. Металошукач дивно запищав, але нікого це не зацікавило. Ноутбук не прохають витягти з сумки, як не дивно. Далі ідемо на паспортний контроль. Дивина та й годі: чимало українців дають українським паспортистам паспорт разом з дозволом на проживання (це така заламінована картка розміром зі студентський). Переді мною чмирили якусь пані, яка не стала на консульський облік. Я вважаю, що українська влада не має ніякого права перевіряти у мене документи, що видані іншою державою (за правилами це мають зробити працівники авіакомпанії на реєстрації), а тому даю голий паспорт, де немає жодної дійсної візи.

Нарешті, потрапляю в жаданну зону дьюті-фрі, де всі ціни вказані у національній валюті України 2050—2100 рр. — в єврах. Ціни тут як у Шарлі-де-Ґоллі, а правило ринкової економіки «знизь ціни — продай більше» не працює, тож доводиться купувати засохлий сендвіч за 20 грн. Підходжу, значить, до стійки з сендвічами і прошу, власне, один. Пані барменка спершу робить вигляд, що мене не існує, а потім каже:
— Ой, вибачте, а в нас немає сендвічів, сходіть в сусідній бар.

Я дивлюся на вітрину з сендвічами, охуїваю, і, не знайшовши що відповісти, іду в інший бар, купую сендвіч і воду, та пензлюю до ґейтів.

Посадки ще немає:


Пункт реєстрації посадки на ґейті:


...Але громадяни вже утворили чергу на моєму ґейті B2:


Добровільне бажання стояти в черзі на посадку — це щось, чого я не можу зрозуміти. Кінець кінцем, поки останній пасажир не сяде в автобус, він не поїде, а до літака всі й так доїдуть одночасно.

Прилетів літак:


Термінал А з вікна Терміналу B:


Посадку оголосили, черга потроїлася:


У цей час я сів, з’їв сендвіч, запив водою. Зайшов одним з останніх. Через півтори години літак сів у Катовіцах, люди почали аплодувати. Я охуїв, бо вже досить давно не чув, як хтось аплодує після приземлення (а пілот і так не чує, він в навушниках і за герметичними дверима).