Серед публіки, яка від науки є дуже далекою, дуже часто виникає природне питання: а чому ми повинні довіряти науковцям? І дійсно, не будучи спеціалістом у певній галузі, неможливо оцінити, чи справді те, що робить науковець, є сенсовним і новим, чи він просто імітує корисну діяльність? На відміну від діяльності міністра, банкіра чи працівника пожежної служби, чию роботу неспеціаліст може оцінити за допомогою певних цифр, оцінка діяльності науковця цифрами не вимірюється.
Ну, тобто на Заході така система оцінки існує, але знову ж таки, нею займаються люди, що так чи інакше походять з цієї, мейнстрімної, наукової спільноти. Тієї самої, що викладає фізику в університеті і отримує Нобелівські премії. Назріває питання, чому ми цим науковцям довіряємо?
Відповідь проста:
бо наука працює. В сенсі, її результати можна використовувати на практиці, і бути впевненим, що вони будуть працювати. Усе, що називається науково-технічним прогресом, збудоване на підставі наших знань про світ, і воно, як не дивно, працює. Поза цим світом існує те, що називається
псевдонаукою — винахідники вічних двигунів, пошукачі інопланетян, творці «теорій всьго сущого» тощо. Час від часу ці типи з’являються у пресі і лякають нас кінцем світу від вибуху на гадронному колайдері, пришестя інопланетян чи вручення вірчих грамот Надзвичайному і Повноважному Послу Р’льєху в Домініканській Республіці. Час від часу на Марсі «знаходять» сліди від цивілізації, яка нібито має свою державу акурат під поверхнею цієї планети, а спахані трактором кола на полях села Голопупівка Занедбацького району — це, звісно, місця приземлення летючих тарілок з Альфа Центаври.
Чому усе вищенаписане — це хуйня на пісному маслі? Науковець від ненауковця відрізняється двома речами:
1. Він використовує принцип леза Окками, а тому є скептиком. Науковець не буде вірити в інопланетян доти, доки не побачить їх на власні очі (себто не побачить доказів, що переконливо будуть свідчити на користь їх існування). Цей принцип застосовується вже багато років, і через нього проходять усі нові теорії. Теорія відносності Айнштайна була прийнята науковою спільнотою тоді, коли виявилось, що без неї неможливо обійтися, і що не існує жодної іншої альтернативної теорії, яка б так добре пояснювала експерименти. Саме через цей принцип наукова спільнота також не приймає ніяку іншу альтернативу теорії відносності, хоча цих альтернатив десятки.
2. Коли науковець пропонує якусь нову теорію, яка частково або повністю перекреслює поточні уявлення, він: дуже добре знайомий зі старими теоріями і знає, чим саме його теорія від них відрізняється,, і він вміє за допомогою своєї нової теорії пояснити все те, що пояснювали старі теорії + пояснити нове. Себто, нова теорія науковця має бути ліпшою від старих. Аж ніяк в науці не заборонено перекреслити собі закон збереження енергії — на здоров’я. Але будьте ласкаві: а) написати чітку і строгу альтернативу цьому закону, б) переписати всю фізику так, щоб її закони не суперечили твоєму новому закону, в) не забути перевірити, чи твоя альтернативна фізика часом не суперечить якому-небудь експерименту. Чомусь більшість винахідників вічних двигунів не беруться навіть за п. а).
Чудово ілюструє наведений підхід пост
Іґоря Іванова про ініціали Стівена Хокіна в мапі реліктового вимпромінювання. Американські науковці з
групи WMAP опублікували мапу реліктового випромінювання, де чітко видно ініціали одного з найкрутіших фізиків сучасності,
Стівена Хокіна:
«
Літери S і H є приблизного того самого шрифту, розміру та стилю, обидві літери розташовані вздовж приблизно тієї самої галактичної широти...»
Чи це означає, що Стівен Хокін — Бог, який створив Всесвіт і розписався на ньому? Очевидно, що ні. Супутник робить тисячі таких знімків щодня, і лише на одному виявились ці ініціали. За бажанням на цих мапах можна знайти все, що завгодно, тільки чи це означає, що поточна мейнстрімна космологіяна теорія не працює? Ні, не означає. А не означає, бо ці результати не виходять за межі теорії ймовірності: у випадковому сигналі, якщо дуже довго шукати, кожен може знайти навіть знимок власної дупи з характерною родимкою.
Наявність у науковців здорового скептицизму — це аж ніяк не консерватизм і не страх перед тим, що всі їх уявлення про світ виявляться хибним. Той, хто хоча б раз самостійно пробував працювати з яким-небудь приладом, або щось пообчислювати, знає, як часто трапляються глючні результати, які зв’язані з хріновим налаштуванням приладу чи глюком у програмі. Побачивши, що в результаті вимірювань швидкість світла виявилася рівною мільйоні кілометрів на секунду, науковець не біжить публікувати в Science альтернативну теорію відносності. Він спершу почухає головою і піде калібрувати лайзер.
З іншого боку, цей підхід, хоч і оберігає науку від передчасних помилок, також заважає науковцю побачити справжнє відкриття. Дуже часто навіть відомі науковці проходили повз велике відкриття, вважаючи його помилкою приладу чи глюком у обчисленнях. Макс Планк, з чиїм іменем назавжди пов’язана ідея квантування світла, до останнього в нього не вірив, а свою відому формулу вважав математичним трюком, якого планував потім позбутися. Що ж, у цьому й полягає талан справжнього вченого: вміти відрізнити, де випадковість чи глюк приладу, а де — геніальне відкриття.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
