NotDead's Newsletter: SATA HDD RIP

Давненько не писав я про свої справи. Отже, коротко про все: накрився пиздою один із твердих дисків. Історія цікава: закінчилось у мене місце на компі, і шеф підігнав мені новенький 500-ґіґовий диск, запропонувавши замінити його на один із тих старих 160-ґіґових дисків, що у мене були. Ну, я взяв той, що юзав для бекапів, бо на ньому, крім власне бекапів, нічого цінного не було. Форматнув його, відкрутив і поставив на його місце новий диск. Шеф попрохав, щоб я його вставив у комп колеги, що я зробив і поїхав додому. На ранок виявилось, що комп колеги зависає на етапі увімкнення, а БІОС не проходить POST і не бачить цього диску. Ну, я подумав, що це може бути або наслідок того, що я його криво форматнув, або якась несумісність мого диску з материнкою (а він в мене ніби SATA, але досить старий — 3 з гаком роки). Вставив назад в свій комп, а БІОС його теж не бачить! Пиздою накрився! Хоча я всього навсього вставив його в інший комп! Таке враження, що цей твердий диск має душу, і не витримав розставання з господарем, наче вірний пес, йоптить.

Пішов до Ікеї з’їсти два хот-доґи, а пані на касі мені каже: «Вам належить знижка?» Я зробив вигляд «О_О», намагаючись згадати, які ж можуть бути знижки на хот-доґ вартістю 1 злотий, і кажу: «Не знаю». Вона ще раз на мене запитально подивилася, запитала про знижку, я взагалі охуїв і не зрозумів, що вона від мене хоче, а потім вона питає: «Пан у нас працює?» Коротше, вона переплутала мене з якимось співробітником Ікеї. Яна мене взагалі з кимось переплутати?? Ну, коротше, знайте: десь там в нетрях краківської Ікеї працює мій клон!

В центрі міста біля Флоріанської брами хтось (міська влада??) поставив такий залізний ніби смітник, повний вугілля і підпалив. Всі до цього багаття ніби підходять і дивляться. Що це має символізувати, без поняття.

Шеф вирішив потурбуватися про те, щоб я не осліп і викликав якогось мужика, який міряє яскравість світла. Якщо яскравість світла в кімнаті менше від 500 люкс, то інститут має купити настільну лампу. Побачимо, що з цього вийде, бо зі світлом у нас вічна проблема: кімнату освітлюють 4 стоватні лампи розжарювання в плафонах, які постійно перегоряють. Лампочки міняють мало не щотижня.

З мого столу нарешті забрали точку доступу (рутер) бездротового зв’язку і повісять знову в коридорі. А ще не минуло і трьох років, як на кабінеті, де я сиджу, з’явилася табличка з моїм прізвищем.

Дисер, дисер, дисер. Ніби з термінами не все так погано, але щось він просувається заповільно. Зате є шеф, який дістав із шафи палку і тепер щодня перевіряє, що я написав. Блять, мені вже 25 років, і я досі не позбувся синдрому студента, та шо ж це таке...