![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
NotDead's Newsletter. PKP: я це люблю
Jan. 6th, 2010 05:27 pmПотягом №35 їхати з Кракова до Львова дорогувато, але приємно. Польський прикордонник в шапці-ушанці просить вибачення за те, що взяв у тебе паспорт і зара поверне. А українські модно ходять з ноутбуками і паспорт віддають відразу.
Хтось мені пояснить, якого хуя експрес «Львів—Київ» не ходить у вівторки?? (був вівторок, і довелося плентатися півдня тарантайкою «Львів—Москва»).
Київ
Коли я закрився в туалеті «Пузатої хати» на Бесарабці, я і подумати не міг, що втраплю в халепу. Посидівши хвилю на унітазі, я засовую руку в барабан, а хуяк! — туалетного паперу нема. З наявного паперу були лише гроші та знижка 20% у пияльні кави «Pożegnanie z Afryką»...
Львів
Найбільше у Західній Україні засмучує вирубування лісу, зокрема на Новий Рік та Різдво. Від приміського вокзалу до привокзальної площі тягнулися нескінчені ряди ялинок. Їх до Різдва всі не продадуть, і просто викинуть. Повбивав би тих мудаків, які «звикли до запаху хвої», і які ці ялинки купують. Ароматизатори, блять, існують!
(цього року я теж купив натуральну ялинку. ну, послідовний тому що :))
Кордон
Найбільше тішить у Різдві те, що в маршрутці до Шегинів всю дорогу грала не попса із шансоном, а різдвяні колядки. У –10 в понеділок охочих перетнути кордон було мало. На митному контролі з одного боку — перевірка багажу для мужиків, а з іншого — для тіток. Бо мужиків мають право обшукувати тільки мужики, а жінок — тільки жінки. Не розумію, нашо це: мені б пасувало, якби за яйця мене мацала таки жінка, а не мужик. А так мені пофіг. І тут гендерна дискримінація проявила себе: жінки стояли в черзі, а чоловіків перевіряли швидко і без черги, бо жінка-прикордонник кудись пропала. Коли я вже пройшов контроль, виявилася і причина цього: раптом вийшла з підсобки гарна чорноволоса прикордонниця в чорній формі та берцях, а за нею якась бабка:
Через кордон проносити можна 1 пляшку горілки та дві пачки цигарок. Виходжу я з будки, йду до маршрутки й бачу купу українців, що тримають в руцях... рівно дві пачки цигарок та одну пляшку горілки. Видно, торгівля йшла кепсько, бо мені кілька разів намагалися то впарити. Врешті я кажу одній пані:
— Я з України.
— Ну то й шо! А може ви горілки хочете або покурити.
— Та я б, якби хотів, сам собі міг все купити.
— А може ви курити хочете? — не вгомонилася пані.
— Та ні.
*в оригіналі — funkcjonariusz publiczny. У вкраїнському законодавстві йому найбільше відповідає термін«державний службовець» «посадова особа» (дякую offspring2002 за переклад). Особа, що має цей статус (до них належать, зокрема, мєнти, прикордонники, рятівники швидкої допомоги та віднедавна — вчителі шкіл), користується додатковим захистом: за напад на посадову особу загрожує більший термін ув’язнення, ніж за напад на звичайну людину, а за публічну образу загрожує великий штраф.
Дорога до Кракова
Маршрутка Медика—Перемишль, як і раніше, коштує 2 злотих. Зазвичай водій відправляється, коли всі місця вже зайняті. Нас було всього троє, і я дуже здивувався, коли шофер сказав: «Но цо, поєджєми?» І таки поїхали.
У Перемишлі в мене був вибір: або чекати дві години на прямий потяг до Кракова, або поїхати особувкою до Жешова. Особувка — це найдешевша і найповільніша електричка, що зупиняється біля кожного стовпа. Але в межах двох годин час подорожі особувкою та швидким потягом майже однаковий. Акурат через десять хвилин мала відправлятися ця електричка, і я купив квиток, який зненацька виявився на 5 злотих дешевшим: була якась акція.
Коли сів до потягу, суть акції стала зрозумілою: у вагоні не було опалення, що дивиною в польських потягах не є. В Жешові я встиг купити гамбургера й сісти на наступну електричку до Тарнова. Там було трохи тепліше, а сидіння були ніби нові. Ще півтори години, і я в Тарнові. Через 15 хвилин — наступна особувка до Кракова. Забігаю в бар, замовляю чай і запіканку. Встигаю його випити й з’їсти половину запіканки. Тарнув — це вже малопольське воєводство, що є багатшим від підкарпатського (столицею якого є Жешув), відповідно й електрички тут новіші, а ще в них є нормальний туалет з папером і дуже тепло. Отож, за півтори години я мав бути вже в Кракові, але потяг несподівано зупинився й став посеред поля. Через деякий час з’явився керівник потягу, він же кондуктор, він же контролер, і радісно повідомив, що «trakcja spadła» (впали дроти живлення), і тому ми нікуди не поїдемо. Однак, через 40 хвилин на сусідній колії має з’явитися особувка, що нас забере. Через півгодинки сусідньою колією (а на цій ділянці їх було лише дві) проїхав аварійний локомотив «PKP Energetyka» з чуваками у формі. Ще за п’ятнадцять хвилин під’їхала особувка так, що двері її вагонів були навпроти наших дверей. Перестрибнути, однак, не вдавалося: довелося спускатися на землю й підніматися знову. А оскільки сходи у польських вагонів не розраховані на відсутність будь-якої платформи (на відміну від українських, хе-хе-хе), то це було доволі незручно й вимагало зусиль. Утім, кондуктори обох потягів допомагали тим, хто сам не міг це зробити, зокрема старшим людям. Людей в обох електричках, на щастя, було небагато, і я навіть знайшов вільне місце. Через п’ять хвилин ми рушили, а в новому потязі теж було дуже тепло. Ну, словом, ви вже прошарились, що польська залізниця — гавно, українська — рулить, так? Отож-бо.
А в Кракові... в Кракові чудова погода, а сніг на тротуарах суворо розчищають трактори. Я розкрутив свій робочий комп, що працює нонстоп вже три роки, і намагаюсь почистити його від пилу. А ще сьогодні Різдво, а я в Кракові. Отак.
Bonus track
Вас, можливо, цікавить, чи же закінчилася епопея з туалетом в Києві? Ні, по-буржуйськи підтиратися грошима я не став. Чеки — рятівники людства. Не викидайте чеки!
Хтось мені пояснить, якого хуя експрес «Львів—Київ» не ходить у вівторки?? (був вівторок, і довелося плентатися півдня тарантайкою «Львів—Москва»).
Київ
Коли я закрився в туалеті «Пузатої хати» на Бесарабці, я і подумати не міг, що втраплю в халепу. Посидівши хвилю на унітазі, я засовую руку в барабан, а хуяк! — туалетного паперу нема. З наявного паперу були лише гроші та знижка 20% у пияльні кави «Pożegnanie z Afryką»...
Львів
Найбільше у Західній Україні засмучує вирубування лісу, зокрема на Новий Рік та Різдво. Від приміського вокзалу до привокзальної площі тягнулися нескінчені ряди ялинок. Їх до Різдва всі не продадуть, і просто викинуть. Повбивав би тих мудаків, які «звикли до запаху хвої», і які ці ялинки купують. Ароматизатори, блять, існують!
(цього року я теж купив натуральну ялинку. ну, послідовний тому що :))
Кордон
Найбільше тішить у Різдві те, що в маршрутці до Шегинів всю дорогу грала не попса із шансоном, а різдвяні колядки. У –10 в понеділок охочих перетнути кордон було мало. На митному контролі з одного боку — перевірка багажу для мужиків, а з іншого — для тіток. Бо мужиків мають право обшукувати тільки мужики, а жінок — тільки жінки. Не розумію, нашо це: мені б пасувало, якби за яйця мене мацала таки жінка, а не мужик. А так мені пофіг. І тут гендерна дискримінація проявила себе: жінки стояли в черзі, а чоловіків перевіряли швидко і без черги, бо жінка-прикордонник кудись пропала. Коли я вже пройшов контроль, виявилася і причина цього: раптом вийшла з підсобки гарна чорноволоса прикордонниця в чорній формі та берцях, а за нею якась бабка:
Прикордонниця: Я ще візьму пані паспорт.
Бабка: Проше бардзо!
Прикордонниця: Буде пані мати справу в суді за образу посадової особи*.
Бабка: Проше бардзо!
Що було далі, я не почув. Але сюжет, ймовірно, був таким: бабця сховала десь під подолом зайву пляшку горілки, прикордонниця її знайшла, бабця її обматюкала. Бабка: Проше бардзо!
Прикордонниця: Буде пані мати справу в суді за образу посадової особи*.
Бабка: Проше бардзо!
Через кордон проносити можна 1 пляшку горілки та дві пачки цигарок. Виходжу я з будки, йду до маршрутки й бачу купу українців, що тримають в руцях... рівно дві пачки цигарок та одну пляшку горілки. Видно, торгівля йшла кепсько, бо мені кілька разів намагалися то впарити. Врешті я кажу одній пані:
— Я з України.
— Ну то й шо! А може ви горілки хочете або покурити.
— Та я б, якби хотів, сам собі міг все купити.
— А може ви курити хочете? — не вгомонилася пані.
— Та ні.
*в оригіналі — funkcjonariusz publiczny. У вкраїнському законодавстві йому найбільше відповідає термін
Дорога до Кракова
Маршрутка Медика—Перемишль, як і раніше, коштує 2 злотих. Зазвичай водій відправляється, коли всі місця вже зайняті. Нас було всього троє, і я дуже здивувався, коли шофер сказав: «Но цо, поєджєми?» І таки поїхали.
У Перемишлі в мене був вибір: або чекати дві години на прямий потяг до Кракова, або поїхати особувкою до Жешова. Особувка — це найдешевша і найповільніша електричка, що зупиняється біля кожного стовпа. Але в межах двох годин час подорожі особувкою та швидким потягом майже однаковий. Акурат через десять хвилин мала відправлятися ця електричка, і я купив квиток, який зненацька виявився на 5 злотих дешевшим: була якась акція.
Коли сів до потягу, суть акції стала зрозумілою: у вагоні не було опалення, що дивиною в польських потягах не є. В Жешові я встиг купити гамбургера й сісти на наступну електричку до Тарнова. Там було трохи тепліше, а сидіння були ніби нові. Ще півтори години, і я в Тарнові. Через 15 хвилин — наступна особувка до Кракова. Забігаю в бар, замовляю чай і запіканку. Встигаю його випити й з’їсти половину запіканки. Тарнув — це вже малопольське воєводство, що є багатшим від підкарпатського (столицею якого є Жешув), відповідно й електрички тут новіші, а ще в них є нормальний туалет з папером і дуже тепло. Отож, за півтори години я мав бути вже в Кракові, але потяг несподівано зупинився й став посеред поля. Через деякий час з’явився керівник потягу, він же кондуктор, він же контролер, і радісно повідомив, що «trakcja spadła» (впали дроти живлення), і тому ми нікуди не поїдемо. Однак, через 40 хвилин на сусідній колії має з’явитися особувка, що нас забере. Через півгодинки сусідньою колією (а на цій ділянці їх було лише дві) проїхав аварійний локомотив «PKP Energetyka» з чуваками у формі. Ще за п’ятнадцять хвилин під’їхала особувка так, що двері її вагонів були навпроти наших дверей. Перестрибнути, однак, не вдавалося: довелося спускатися на землю й підніматися знову. А оскільки сходи у польських вагонів не розраховані на відсутність будь-якої платформи (на відміну від українських, хе-хе-хе), то це було доволі незручно й вимагало зусиль. Утім, кондуктори обох потягів допомагали тим, хто сам не міг це зробити, зокрема старшим людям. Людей в обох електричках, на щастя, було небагато, і я навіть знайшов вільне місце. Через п’ять хвилин ми рушили, а в новому потязі теж було дуже тепло. Ну, словом, ви вже прошарились, що польська залізниця — гавно, українська — рулить, так? Отож-бо.
А в Кракові... в Кракові чудова погода, а сніг на тротуарах суворо розчищають трактори. Я розкрутив свій робочий комп, що працює нонстоп вже три роки, і намагаюсь почистити його від пилу. А ще сьогодні Різдво, а я в Кракові. Отак.
Bonus track
Вас, можливо, цікавить, чи же закінчилася епопея з туалетом в Києві? Ні, по-буржуйськи підтиратися грошима я не став. Чеки — рятівники людства. Не викидайте чеки!
