Напад на банк

Справжнє відео справжнього нападу на банк на осідлі Ванди, Нова Гута, Краків:

Watch on YouTube

Via redakcja_krakow

Двоє гопів з «предметом, що нагадує зброю» винесли близько 10 тисяч злотих (30 тисяч грн.). Особливо прикольно виглядає бабуся, яка мовчки збирає речі і йде.

Metropolitano de Lisboa

Про громадський транспорт Лісабона не вдасться написати в одному пості, отож цей я присвячу лише метрополітенові. В Лісабоні мешкає близько 560 тисяч мешканців, а метро за розміром порівняне з київським: 4 лінії — синя, зелена, жовта і рожева, 46 станцій. Офіційні назви ліній, ви не повірите, не 1, 2, 3,4,, не A, B, C, D і не «амадороестська-сантоаполонська», «одівеласько-ратоська», «тельєріясько-кешдозодрська», «орієнтсько-саосебастьяоська», а — «синя», «зелена», «жовта» і «рожева»:

...тільки португальською. Незнання португальської може дещо ускладнити навігацію в підземеллі: мені треба було пересісти з зеленої лінії на синю, і після Парижа я став шукати вказівники на відповідні кінцеві станції синьої лінії. Однак їх не було, і я в трьох соснах загубився. А все виявилось просто: ось же тобі, блять довбойобе, нормальною мовою пише «Синя лінія — ліворуч»:


Кожна лінія, крім кольору, має ще свій унікальний логотипчик:


Логотипчик і написи «синя лінія, жовта лінія» зроблено не просто так: це частина системи, яка спрощує життя дальтонікам:


Інформаційний стенд розповідає, як можна закодувати кольори для тих, хто їх не розрізняє:



Загалом, заблукати у метрі неможливо: завжди знайдеться саіда:


Ви звернули увагу на ці кахлі? Вони дуже нагадують паризькі. Не можна сказати, що лісабонське метро скопійоване з паризького, але певні запозичення є. Переходи теж викладено кахлями, от тільки самі переходи значно ширші від паризьких. Ну і чистіші:


Логотип метра, як ви могли помітити — це обрубана справа літера «М» — він використовується скрізь:



Не знаю як ви, а я вважаю, що цей логотип — один з найкращих і найнебанальніших логотипів метра з тих, що я колись бачив. Пиздатіший за нього хіба що логотип лондонського метрополітену. Видно, що цей логотип з’явився порівняно нещодавно, деякі станції оформлено більш класичною літерою «М», теж гарною:



Оплата проїзду

Система оплати проїзду тут така, яку хотять впровадити у Києві: за електронними картками і залежна від відстані. Ну, «залежна від відстані» — це насправді голосно сказано, бо є дві тарифні зони — за 80 євроцентів (біла) та за 1.10 євра (сіра):


Як бачите, в сіру зону потрапляють поки що лише три станції, які де факто знаходяться за адміністративними межами Лісабона. Тож можна вважати, що у всьому Лісабоні одноразовий проїзд однаковий — 80 євроцентів. Це дешевше, ніж будь-де в Західній Європі (наприклад, у Парижі одноразовий квиток коштує 1.60 євра), хоч і дещо дорожче, ніж у метрі Варшави (70 євроцентів). З іншого боку, у Парижі існує ціла система знижок (типу «квиток на день«, «квиток на тиждень»), тоді як у Лісабоні є лише два варіанти оплати проїзду: одноразова поїздка та проїзний на місяць (коштує десь 30 єврів).

Квитків у традиційному розумінні в Лісабоні немає: для користування метром треба придбати електронну картку на кшалт тієї, що використовується в Києві. Картки бувають пластикові, для місцевих, та паперові, для туристів і тих, хто приїхав ненадовго. Отож, я користувався оцим шматком паперу, в який вшито тоненький чіп:


Ця картка є платною, себто коштує 50 євроцентів (картка для місцевих — дорожча). Її автоматично видає автомат при спробі купити хоча б один квиток, а також її можна купити в касі (там, де вона є, гагага). Поповнювати дуже просто, на кожній станції є дохрініща автоматів:


Засовуєш туди картку, і поповнюєш: автомати приймають монети, купюри і платіжні картки — все, що завгодно. Поповнювати можна в два різні способи:
— записувати кількість поїздок, як на київській картці — це тупий спосіб, бо юзати тоді цю картку можна тільки в метро і тільки в межах тієї тарифної зони, на яку записано поїздки,,
— покласти туди гроші, мінімум — 2 євра. В цьому разі можна юзати цю картку на будь-якому транспорті Лісабона, включно з міськими ліфтами. Сума поповнення не довільна, а вибирається з меню — 2, 5, 7, 10 єврів і т.д. При цьому, якщо поповнювати на 5 і більше єврів, то нараховуються якісь бонусні центи (чим більше поповнюєш, тим більше бонус). Мєлачь, а приємно.

Далі найцікавіше: пройти через турнікет. Для цього треба потерти карткою біля блакитного сканера:


Ця картка не є бесконтактною, а навпаки — контактною, тому треба дещо потренуватися, аби вона спрацювала. Якщо картка покоцана, це стає мукою, тож раджу з нею поводитися дуже обережно, як з власною дитиною. З картки при вході знімається 79 євроцентів і пише, скільки грошей лишилося. Щоб вийти з метра, треба знову прикласти картку до сканера. Якщо ви виходите в межах першої тарифної зони, то нічого не знімається, якщо в межах другої — то ще 20 центів знімається. Буває таке, що картка при виході не спрацьовує (особливо якщо вона стара). Тоді є шанс назавжди лишитися у нетрях підземки.

Загалом, картка зручна, але от система її зчитування — пекельно погана. Але зате ця картка не RFID-івська, і прихильники всяких теорій змов можуть лише тішитися.

Станції і потяги

Вхід до станції лісабонського метра зазвичай виглядає так:


Одного дня тру я, розумієте, карткою по турнікету, аж тут загоряється червона лампочка, і рідною португальською мовою мені пише: «Охуїллос? Пиздуйос нахуйос звідсілянте, мудачелос!» Пробую ще раз — те саме. Іду до автомату, перевіряю баланс — грошів вистачає. Аж тут до мене доходить: я намагався пройти через спеціальний турнікет, що зарезервований для інвалідів. Ну я теж інвалід, тільки розумовий, от тільки турнікет про це не знає.

А ще в метрі мені трапилася контролерка, що не знала англійської. Стою я, тру старенькою карткою, а турнікет не спрацьовує. «Блаблаблабалбла?» «Соррі, ай донт спік портюґіз» «Шо ж ти зробиш, месьйо, а я теж тільки па франсе парлєкаю. Пиздуй до каси розбиратися, сіль ву плє», — каже контролерка французькою. Після того я викинув стару картку (яку отримав від друга) і купив нову.

Утім, повернімося до оформлення станцій. Типова станція нагадує за конструкцією паризьку, от тільки довша і ширша:


Що цікаво, станції спроектовано з запасом: вони на два вагони довші, ніж ті потяги, які зараз там їздять. З однієї платформи на іншу можна перейти через великий вестибюль, який знаходиться вгорі:



Мистецтво на деяких станціях:



Сюда ніззя — уб’є!


Тоннель:


Світлофор:


Також на станціях є табло. У Парижі на табло пише, скільки хвилин лишилося до прибуття потягу. У Лісабоні на табло пише всяку неінформативну фігню. І лише за кільканадцять секунд до прибуття потягу з’являється напис: «Напрямок — Тельєірас»:


Лісабонське метро настільки маленьке, що вся його мапа влізає над дверима у сплющеному вигляді:


Це — геніально. Але з великим метром такий фокус не вийде. Там, де у Парижі висить знак заборони зайцям сувати руки в двері, у Лісабоні висить інший цікавий знак: «Розчавити собі яйця можна тут»:


Замість реклами у потязі висить стенд з порадою, що робити, якщо ви захворіли на свинячий грип (який тут політкоректно називається «грип А»):


А це, напевно, найглибша станція метра Байша:


З прекрасним вестибюлем, де висять прекрасні ліхтарики: