Цофатися або про запозичення

Прекрасне галицьке слово, від якого сцу кропом... ой, пардон, о-кропом. Походить від польського cofać (się) [цофачь (шє)] і означає «скасувати, припинити, забрати» тощо. У воєнній термінології «вицофатися» (cofać się, wycofać się) означає «відступати, виводити (війська)».

Буває як незворотним (цофати) так і зворотним (цофатися).

Ще мені подобається галицьке слово «видіти», яке походить не з російської мови, а з польського «widzieć» [віджєчь]:

«Я видів, же на Краківськім базарі жиди файні мешти продавали...»
Брати Гадюкіни, «Всьо чотко»

Щоб ви не подумали, що я Halychyna-oriented (хоча я, таки да, Halychyna-oriented), мені також подобається центрально- та східноукраїнське «осьо», південноукраїнське «гамно», центральноукраїнське «поняти» (точніше, його перша особа однини — «поняв»).

Ну і куди ж без універсального українського слова «шо», шо його уживають від Чопа до Донбасу (пардон, не пам’ятаю, яка там найсхідніша точка), від Хутора Михайлівського до Ялти. Чому воно все ще не літературне? Тому що за літературну мову у нас відповідають якісь пердуни-пуристи, що українською мовою самі й не говорять.

Яка мораль цього посту? Запозичення і діалектизми — прикраса мови. Боротися з русизмами, полонізмами, германізмами та іншими -ізмами можна лише, якщо вже існує пиздатіший більш гарний український відповідник того -ізму. Крім того, слід пам’ятати, що розмовна мова (а мова, якою люди пишуть на блогах і форумах, є саме розмовною за стилем, хоч і письмовою) є більш вільною, ніж мова літературна.

А ще слід пам’ятати, що свобода слововживання і мовотворення не означає толерантність до безграмотності.