Let me google that for you

http://lmgtfy.com — просто геніальна штука, яка дозволяє культурно натякати новачкам про необхідність навчитися читати мануали та користуватися пошуковими системами.

Ось так вона працює: «How to install Ubuntu Linux on my laptop?»

Музей Грушевського та український правопис

Якщо ви не пісяєте окропом, коли читаєте Універсали Центральної Ради в оригіналі чи коли розглядаєте газети та книжки, написані правописом початку 20-го століття,, якщо у вас не встає прутень і не мокріє в трусах при вигляді 500-гривневої банкноти часів УНР,, вам не треба йти до музеїв Івана Франка і Михайла Грушевського, що розташовані поруч, десь наприкінці вулиці Івана, знову ж таки, Франка, у Львові.

«Іван Франко знав 14 мов», — виголосила пані гід, поки я розглядав бібліотеку Каменяра, в якій домінували книжки польською, німецькою та французькою мовами. Увагу мою привернула крута книжка під назвою Grammatik Der Ruthenischen (Ukraïnischen) Sprache (Граматика руської (української) мови), видана ніким іншим, як Szewczenko-Gesellschaft der Wissenschaften in Lemberg (Львівське наукове товариство імені Тараса Шевченка) у Відні. У інших книжках видавництва цього ж товариства прізвище Шевченка транслітерувалося чеською графікою — Ševčenko-Gesellschaft der Wissenschaften in Lemberg.



У тодішньому правописі найбільш цікавим було відсутність апострофу та літера «ї» усередині слова. Апострофа не було, бо в ньому не було потреби: носії мови і так знали, що слова «пять» і «мяч» читаються як «пйать» та «мйач». Себто замість поточного правила, яке вчить нас, коли ставиться апостроф, було правило відповідного читання. Утім, поява апострофа, на мою думку, це правильний крок, бо іноді треба, щоб «мя» читалося саме як «мя», а не як «м’я». А от за «ї» дуже шкода. «Ї» — єдина літера в українському алфавіті, яка ніколи не вживається всередині слова (себто вживається, але лише з апострофом). Чому? «Я» — це «й/ь»+«а», «є» — «й/ь»+«е», «ю» — «й/ь»+«у», а «ї» — це «й»+«і». Логічно, що «ї» усередині слова має читатися як «ьі». Але чим «ьі» відрізняється від «і», якщо «і» й так пом’якшує попередній приголосний? Виявляється, така різниця була. У ті часи «і» позначала т. зв. «тверде і», що за вимовою є чимось середнім між «и» та «і», не пом’якшувало приголосного, і вживалося у словах, де зараз «і» чергується з «о/е»: дім, ніс, піч тощо. Слова, де «і» не чергується, писалися через «ї», і вимовлялися так, як зараз: лїс, крїсло, конституцїя тощо. Кажуть, що українське тверде «і» десь ще збереглося у діалектах Західної України. Я підозрюю, що воно є близьким до чеського твердого «і», яке позначається літерою «y».

Ось, наприклад, вам книга «З біжучої хвилї. Статї й замітки на теми дня»:


Хоча я не знаю, от у польській збереглося позначення одного і того ж звуку різними літерами тільки тому, що сто років тому воно дійсно по-іншому вимовлялося, так поляки вічно з цим мучаються, коли писати «h», а коли «ch» (позначає один і той самий звук «х»),, коли «u», а коли «ó» (звук «у») тощо. Якби в нас збереглося розрізнення «і»/«ї», це було б гарно, але спричинило ті самі б проблеми неграмотності.

От спробуй запам’ятай, що слово «річник» пишеться з «і», бо від «рік/року», слово «сїчень» і «лїтературний» пишемо з «ї», бо чергування нема:


Слово «вістник», до речі, походить від «вісти», спрощення, як бачимо, не було. А от чомус «філїстер» пишеться саме так — холєра знає, бо я навіть не знаю, що це слово означає :)


А ще ось що цікавого тоді було:


Хто не зрозумів, дивитися слід на правопис слова «питання»: «Конституційне питаннє» — це однина (одне питання, question), а «Українство і питання дня в Росії» — це множина (багато питань, questions). Така ж конструкція використовується і донині у польській мові (pytanie — однина, pytania — множина), а от в українській якимось дивом слова на кшалт завдання, питання, розв’язання стали писатися однаково і в однині, і в множині. Це дуже погано, бо вимагає іноді конструювати речення так, щоб було зрозуміло, йдеться про однину чи множину. А у випадку назви книги втрачається суттєва інформація: «питаннє дня в Росії» не тотожно до «питання дня в Росії».

До речі, у деяких книгах немає навіть подвоєння «н», себто «питанє», «завданє» тощо. Це, швидше за все, вплив польської. Як і слово «тисяч» у цій агітці:


«Тисяч» чоловічого роду ймовірно походить від польського tysiąc, теж чоловічого роду. Ця агітка взагалі шикарна. По-перше, з неї видно, що «-ся» писалося окремо від дієслова, і не було суфікса «ть». Загалом, окремо воно пишеться і досі в багатьох мовах, крім російської. В українській збереглося лише в говірках та у виразах на кшалт «Як ся маєш?» А, між іншим, було б гарно мати свобідне «ся» та можливість ставити його як перед, так і після дієслова. По-друге, «львівський унїверситет» написано з малої літери, бо у Львові тоді був лише один університет — Університет :). По-третє, «Українець» написано з великої літери. Зараз так пишуть лише у пафосних націоналістичних виданнях, а тоді це було літературною мовою, як і в сучасній польській, де всі національності пишуться з великої літери. Ну і в англійській теж так. Єдине, що мені не зрозуміло, це чому «студентів» пишеться через «і», а «Українцїв» — через «ї»? Одрук? Має бути «студентїв», теоретично.

Ну і багато слів жіночого роду тоді мали закінчення «-и»: крови, осени, радости, сміловости, Руси тощо. Хтось хотів відродити цю норму, але наразі цього не сталося. Вважаю, що з точки зору естетики мови це було б гарне нововведення. Застерігаю тільки, що я не прихильник нав’язувати народу мову, якою він не говорить, а радше прихильник дозволити естетам використовувати екзотичні мовні конструкції, які, можливо, стануть і народними.

А, ще «соціяльний», «матеріяльний» і т.п. тоді було. Ну що б я тут зробив, так це спростив написання слова «матеріал» до його фактичної вимови — «матер’ял».

І на останок, копірайт у «Історії України-Руси»:


Мені не дуже зрозумілий сенс слова «copyright», якщо єдиним способом отримати копію «не райт» в ті часи було переписати книгу/набрати її з нуля. Утім, на «Історію України-Руси» копірастія не діє вже, це публічне надбання.

А це робочий кабінет Грушевського:


P. S. І про гривню: у одній з експозицій музею можна побачити гривні, шаги і карбованці тих часів. Так от, гривня була грошовою одиницею під час УНР після третього Універсалу. До нього грошовою одиницею був карбованець, так само і під час Гетьманату. Під час Директорії грошовою одиницею була знову гривня.


1 гривня містить 8.712 долі щирого золота :)