Один крок вперед, три кроки назад

У Польщі все більше з’являється низькопідлогових автобусів і трамваїв, у які можуть заїхати особи на візку: Унія форсує захист прав інвалідів та покращення їм життя. Щоправда, водії ще не навчилися під’їжджати до зупинки так, щоб інвалід фактично міг до автобусу заїхати, а також не навчилися цим інвалідам допомагати. Але, тим не менш, щось робиться. У всіх державних установах уже є заїзди для інвалідзьких візків, на вокзалах будують ліфти для з’їзду на платформи (у Кракові, правда, не працюють, але тим не менш). Для інвалідів навіть зробили (хто б міг подумати!) оголошення зупинок голосом у кількох трамваях (мене завжди цікавило, чому в Польщі неінвалідам ця фіча непотрібна), спеціальні вагони у потягах та «пухирці» для сліпих біля пішохідних переходів. Є також спеціальні парковки для інвалідів у центрі міста, та штраф для неінвалідів-цваняків, які там запаркують своє авто.

І тут при всьому цьому читаю шокуючу новину: у Жєльоній Ґурі заборонили в’їзд до міських автобусів особам на електричному інвалідзькому візку.

Я не знаю, я коли читаю обґрунтування таких законів, існування яких лежить поза нормальною людською логікою, все не можу повірити, що існують у світі люди, які так мислять. Вони нічого поганого не хотіли зробити, вони так мислять і вважають, що роблять якнайкраще. Це люди, які нами керують.

Пост про наркотики

Спокатку означення: наркотиками я буду називати будь-які речовини, за допомогою яких можна досягти зміни стандартного стану свідомості (whatever it means). Наркотики бувають легальні (алкоголь, тютюн, клей «Момент», ацетон, кетанол тощо) і нелегальні (самі знаєте), традиційні і нетрадиційні. До традиційних належать алкоголь і тютюн — це ті наркотики, які споживає більшість населення, і вживання яких нормально сприймається державою та більшістю населення. Нетрадиційні — це всі інші наркотики, незалежно від їх ступеню легальності та поширення.

Чомусь існують стереотипи, що довге волосся і борода автоматичне означає прихильне й позитивне ставлення до нетрадиційних наркотиків. Правда є однак така, що я ніколи не пробував жодних наркотиків, крім алкоголю. Зокрема, я не пробував курити тютюн чи марихуану, і що найголовніше: мені ніколи не хотілося спробувати. Моє ставлення до наркотиків просте: наркотики — гімно. Це ставлення поширюється і на алкоголь теж, який я споживаю нечасто і винятково у вигляді слабких алкогольних напоїв, таких, як пиво і вино. Часами я можу випити віскі чи лікер, але в дуже незначних дозах і то радше в компанії.

Вперше я алкоголь спробував десь у кінці 1 курсу, коли мені було 19 років. До цього я дуже негативно ставився до нього (тоді ще не було ніякого руху sXe чи іншого антиалкогольного руху чи субкультури) і вважав споживання алкоголю ідіотством. У цьому переконанні мене посилили мої однокласники, які тоді вже глушили горілку, а потім, що не дивно, опинялися в неадекватному стані та блювали. Я був чи не єдиною людиною в класі, яка принципово не вживала алкоголю. Що цікаво, батьки мої теж не хотіли, щоб я алкоголь вживав, але я був тоді з ними у сталому конфлікті, і мав би діяти протилежно до їх порад. Однак, розуму мені не бракувало, і я усвідомлював, що алкоголь є гавном незалежно від того, що про це кажуть батьки. До речі, дехто пророкував, що через це утримання я потім «зірвусь» і стану алкоголіком. Не став. Уже в університеті моя ідеологія змінилася від повного бану алкоголю до споживання його у невеликих кількостях. Спершу це було пиво і тільки воно. Під час усього мого навчання я так само категорично не сприймав міцні алкогольні напої — горілку, коньяк і т.п. Вони мало того, що говенні на смак, ще й шкідливі. За все своє життя я зробив кілька ковтків горілки та кілька ковтків коньяку. Щоб переконатися, що це гімно. Я і досі не вживаю цих народних напоїв.

Алкоголь в університеті грав комунікативно-соціальну функцію, і саме так я його і сприймав. Мені ніколи не спадало на думку попити алкоголь самому, а так само я ніколи не сприймав алкоголь як засіб від депресії. Хто взагалі це придумав? Крім пива, я також почав вживати солодкі вина, з огляду на їх смак. Зокрема, кагор. Час від часу я бував у стані сп’яніння, але ніколи — у стані, коли не зміг би себе контролювати та самостійно дійти додому. Точніше: одного разу на дні народження я випив майже пляшку кагору на голодний шлунок. Наслідки не змусили себе чекати: від певного моменту кагор пішов назад та від певного моменту я нічого не пам’ятав наступного ранку. Тоді я зробив кілька дурниць, за які мені і досі соромно і буде соромно до кінця мого життя. З тих пір я більше ніколи не напивався. Утім, в стані алкогольного сп’яніння я абсолютно неагресивний, а навпаки, починаю прихильно ставитись до всіх людей.

З того часу я вже не пив кагор,  а тільки пиво на напівсолодкі вина. Зараз радше полюбляю десертні й сухі.

Інші наркотики

Курити, як я вже зазначив, я ніколи не пробував. Мене дратує запах нікотину та запах маріхуани. Звісно, у Кракові від нього нікуди не дінешся: в усіх пабах накурено, сподівання тільки на те, що скоро і сюди дістанеться унійний smoking ban.

Нетрадиційні наркотики натомість викликають у мене просто паралізуючий страх. Я колись прочитав книжку якогось чеського письменника про життя наркомана з назвою «Memento»,  а також подивився кілька фільмів про наркоманів, з яких найбільш вражаючим був, звісно, фільм «Игла» з Віктором Цоєм у головній ролі. У мене завжди перед очами постають картинки з тих фільмів, коли мені пропонують наркотики (навіть «невинну» марихуану) чи коли я бачу людей під впливом наркотиків.

П’яні такого страху не викликають, радше огиду (особливо п’яні алкоголіки).

Другою цікавою річчю є моя уява. Я часто собі можу уявити, як я палю цигарку, марихуану чи вколюю шприц в вену (зазвичай обмежуюсь цигаркою), і можу собі уявити, який вплив би це на мене мало, переживаючи емоції ніби насправді. Повторити це однак у реальному житті не хочеться аж ніяк.

Ті, хто споживають наркотики, чомусь стверджують, що я щось втратив, не спробувавши їх, що не побачив якихось «інших світів». А ви бачили, як виглядає світ через електронний мікроскоп? Не бачили? Тоді хуй ви шо бачили, а не інші світи. Електронний мікроскоп не руйнує особистості та організму,  а дозволяє побачити те, що не покаже вам жоден наркотик. Та й для експериментів над власною свідомістю є більш безпечні методи типу медитації.

Будьмо ж розумними. Dixi.