Фінанси по неділях: паніка навколо Приватбанку та про порятунок банків державою

Я абсолютно не погоджуюсь з тим, шо ті, хто побігли знімати гроші, піддавшись на паніку, то лохи. Низька фінансова грамотність — це закономірний наслідок того, шо цієї грамотності ніде не вчать. Відсутність людської комунікації з боку Національного банку плюс гіперінфляція у 1990х плюс знецінення совіцького рубля у 1990 — маємо суспільство, шо піддається на будь-яку паніку дуже легко.

А це абсолютно не таємниця, що будь-який банк можна покласти на дно, якщо всі вкладники одномоментно ломануться за своїми грошима. Ринкова економіка призводить до пониження ціни послуг, і у випадку банків ця ціна опустилася до мінімально можливої позначки — нуля. Нуль за користування послугами банку, нуль за банківський переказ, нуль за зняння в банкоматі: банк заробляє на комісії з продавця за користування карткою, на кредитах, які він видає, беручи гроші вкладників. Чим більше грошей крутиться в банку, тим більш він вразливий на дефолт: або коли багато малих людей прийдуть за грошима, або коли один великий інвестор зробить то само.

Власне, через це регіональні німецькі банки дуже не люблять багатих клієнтів. Я не жартую, умовна Шпаркаса може і відмовити мільйонеру у відкритті рахунку: багатій з мільйонами може як прийти, так і піти, а в банку виникнуть проблеми з фінансовою плинністю. І саме через це маленькі німецькі банки ніколи за історію не мали фінансових проблем, а ґіґанти індустрії Deutsche Bank та Commerzbank мають їх регулярно. І хоча до такої пизди, як у Штатах 2008 року ще не доходило, ризик, що ці банки можуть збанкрутувати, існує.

І тут виникає питання, навіщо держава їх рятує? Багато є розмов про змову корпорації, лобізм, про те, шо ринкова економіка діє тільки для малих бізнесів, а для великих staatliches Kapitalismus і тому подібне.

Реальність, однак, трохи складніша (чи, навпаки, простіша): банкрутство великого підприємства може призвести до банкрутства держави через ненадходження податків за пару років. З одного боку, це виглядає несправедливістю: малі підприємства банкрутують, і їх ніхто не рятує. З іншого боку, менші підприємства насправді дуже залежать від більших, тому банкрутство одного великого призведе до серії банкрутств менших, його субпідрядників тощо. Кошт відновлення цього всього great again може суттєво перевищити кошт, що витратила держава. Цей абзац не слід розуміти як схвалення багаторічного фінансування збиткових підприємств, добре? Все добре тільки в міру.

У випадку великого банку все ше трохи складніше: якщо пиздою накриється банк, що обслуговує підприємства, то пиздою можуть накритися і всі ці підприємства, що не зможуть перераховувати і отримувати готівку. Змінити банк? Хаха, якби це було так просто! Дойче Банк, наприклад, обслуговує майже весь німецький експорт, бо це єдиний німецький банк з філіалами у всьому світі. Він накриється пиздою — і гроші доведеться або на гелікоптерах переганяти, або через якісь посередники. Німецька економіка може не стане, але криза буде ніхуйова.

У Приватбанку такої фічі нема, але він проганяє міжнародну готівку через Коммерцбанк, тобто теж зав’язаний на великий німецький банк. Через які банки ганяють нашу готівку експортери, я не знаю, але думаю, шо теж якось так.

Висновок?
Нема висновку. Життя несправедливе. А хто вам, блять, обіцяв справедливість?