Економіка по неділях: народжуваність

Народжуваність — це така цікава штука, яка має тенденцію падати зі зростанням добробуту. Залежність тут не є лінійна, тому згадаємо фразу з підручника економіки «за інших рівних умов». За інших рівних умов при збільшенні добробуту люди мають тенденцію заводити менше дітей. Йдеться, звичайно, про всю популяцію, бо в тому, шо серед моїх читачів є люди, які завели дитину вже після зростання добробуту, я не сумніваюся (і знаю особисто). Але загальна тенденція така: у розвинених країн народжуваність нижча, ніж у країн, що розвиваються, а всередині однієї країни у більш бідних родин народжуваність вища, ніж у більш багатих.

Є навіть дуже цинічні люди, які питають, чому бідні люди заводять стільки дітей, якщо вони бідні і не можуть їх прогодувати? Не знаю, вони тупі чи придурюються, але відповідь очевидна, як 2+2: від різного ставлення до дитини у людей, що умовно є вищими від межі бідності, та людей, нижчими за неї.

У людей нижче від межі бідності дитина — це інвестиція на старість, соціальна подушка на майбутнє. А оскільки діти бідних людей багатими як правило не будуть, чим більше людей, тим ліпше. У мене особисто покоління моїх бабусь і дідусів (рік народження ~1940) — це було останнє покоління, де було 10+ дітей. Далі у них було двоє дітей і в них (моїх батьків) — теж двоє дітей.

Ця межа (2–3 дитини), власне, є економічним переходом вище межі бідності. Або вище злиднів, як хочете. Це межа, вище якої дитина цінується як особистість сама по собі, а не як інвестиція в майбутнє батьків, і в цій системі дитина — це уже негативна інвестиція, витрати на яку значно вищі, ніж можливий профіт.

І тому батьки, шо розглядають дітей з цієї точки зору, схильні їх менше заводити. Бо не можуть дозволити фінансово.

В принципі от і все. Хочу, однак, підкреслити, шо я говорю про всю популяцію, про шось, шо видно у статистиці. Індивідуальні випадки можуть відхилятися від цієї теорії, але вони будуть у будь-якому випадку лише винятками.

Новий світлофор у Києві

Щодо нового світлофора у Києві не маю думки, хоча вважаю, шо він нічого не дає в плані безпеки руху. Але якщо комусь захотілось — хай буде, шкоди від нього теж нема.

Дизайнер Ігор Скляревський, шо придумав багато цікавих рішень для навігації у метрі та не тільки, розкритикував світлофор, але мені його критика не здалася аргументованою. По пунктах:

«Стратегія збільшення видимості та помітності світлофорів полягає у тому, щоб (сюрприз!) збільшити видимість та помітність світлофорів, а не прикрашати гірляндами все навколо, через що помітність самих світлофорів зменшиться. Для цього існують рішення, які показали зниження кількості аварій на 28%, аварій з травмами на 36%, а аварій вночі — на 50%»

В свою чергу, збільшення помітності світлофорів потрібне не для того, шоб ми ліпше бачили чорну коробку з лампочками, а для того, шоб ми бачили сигнал, який цей світлофор показує, нє? Те, шо такі «гирлянди» ніде не застосовуються, це неправда: застосовуються, але в першу чергу для пішоходів, шо мають тенденцію тупити в смартфон, а не на дорогу. Наприклад, в Аґусбурзі (якщо пам’ять не підводить) підлога біля світлофора миготить, коли світлофор червоний, а до нього їде трамвай. «Гирлянда» рятує життя тих, хто на світлофор не дивиться, а тупить у смартфон.

Інша справа, шо для машин таке рішення може блокувати видимість спецтранспорту або важливих знаків біля світлофорів (наприклад, заборона повороту ліворуч). Але посилатися тут на видимість світлофора — абсурд.

«
Договаривающиеся Стороны обязуются принять меры, чтобы было запрещено:
a) помещать на знаке, на его опоре или на любом другом приспособлении, предназначенном для регулирования движения, что-либо, что не имеет отношения к этому сигнальному знаку или приспособлению;

б) помещать плакаты, афиши, производить разметку и устанавливать приспособления, которые либо могут быть приняты за сигнальные знаки или другие приспособления для регулирования движения, либо могут уменьшать их видимость или эффективность, либо ослеплять пользователей дороги или отвлекать их внимание, создавая тем самым опасность для дорожного движения“.

Але ж англомовні дослідження та Віденська конвенція — це не прикольно. А гірлянди — прикольні».
»

Є така риса у багатьох українців — бачити в законі чогось, чого там немає, я навіть не знаю, як їм це вдається. Мені здається, там написано доволі чітко, шо заборонено: вішати гирлянду, покази якої можуть бути прийняті за світлофор. Бо якщо світлофор покаже червоний, а гирлянда буде світитися зелений, водій може поїхати на червоний. Тут же гирлянда дублює світлофор, а прийняти її за сигнал світлофора — це не баг, а фіча. Я не знаю, як треба побачити в цьому порушення Віденської конвенції, але автору це вдалося. Автор, вочевидь, не був у Франції, де дублювання сигналів світлофора меншими світлофорами на тому ж стовпі є нормою (для роверистів та водіїв, шо не хотять постійно голову догори тримати.

А ше в Німеччині під світлофором може бути написано «на червоному вимкни мотор!» — теж, згідно з Ігорем Скляревським, кричуще порушення Конвенції.

Підсумовую: критика — це добре, але ще ліпше, коли вона арґументована.