![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Лишилось всього якихось 900 з гаком висотометрів, але вони виявились найскладнішими (логічно). Оскільки до хати Кнорра приходять люди і з Австрії, то людей на маршруті стає відчутно більше. Це полегшує орієнтування:
...Але ненадовго: десь після 15 години люди зникають, бо хотять встигти на останній потяг зубчастої залізниці, а він о 16:30. Станція залізниці знаходиться на так званому Цуґшпіцейському плато — великій пласкій території на висоті 2576 метрів. Від нього до (майже) вершини веде канатна дорога, яку можна побачити під час сходження:
Терен, як бачите, кам’янистий, натяк на будь-яку стежку відсутній, тому треба слідкувати за маркуванням.
По дорозі трапляються овечки:
Овечки в безлюдному місці на висоті ~2200 метрів! Цю фотку можна підписати «Thanks God it's Friday!»
Останні метри — перетин пагорбів, вкритих паскудними дрібними камінчиками, місцями зі снігом, але перетинати снігові поля нескладно.
16:20 Zugspitzplatt/SonnAlpin, 2576 m
Всього якихось 15 їбучих годин і 44 кілометри, і переді мною Цуґшпіцейський вокзал.
Сил іти вже нікуди нема, а ночувати нема планів (та й ніде), тому спускаюся на потязі.
Один тиждень потому...
10:50 Garmisch-Partenkirchen, 708 m
І от я знову в Ґарміші у намірі повернутися до Цуґшпіцейського плато та завершити сходження на вершину найвищої гори Німеччини.
Подолати треба буде 2,14 км та 391 висотометр, шо є хернею порівняно з тим, скільки я пройшов минулого разу. Так то воно так, але я ішов маршрутом блакитним (легким), а цей шлях — чорний (складний). Як воно буде насправді?
У касі мужик подивився на мене з недовірою, коли я попрохав квиток у один бік.
Мужик: Як ви збираєтеся спускатися?
Я:На гелікоптері швидкої допомоги, блять! Пішки.
Мужик: Ви знаєте дорогу? Скільки часу вона займає?
Шо це за нове nanny state mode, я не зрозумів?
Нарешті сідаю на потяг Цуґшпіцейскої залізниці:
12:10 Zugspitzplatt/SonnAlpin, 2583 m
Ось так виглядає маршрут. Інфраструктура нагорі — то Мюнхенська хата та кінцеві станції автрійської та баварської канатних доріг. Звідти до вершини зовсім трохи.
А цей будинок зліва нагорі — це місце, де знаходилася раніше станція Цуґшпіцейської залізниці. Тепер там дослідницька станція, яка використовує колію зі службовою метою:
Цуґшпіцейське плато — то лижний курорт, тому тут теж влітку захищають льодовик:
Ось так виглядає маршрут. Дуже багато людей-неальпіністів піднімаються цією в принципі-то непростою стежкою. З орієнтуванням — нуль проблем, бо дуже багато людей: зверніть увагу на цяточки нагорі:
Нижні знаки — це той маршрут, яким я, власне, сюди піднявся минулого разу, спустившись потім на потязі. Ервальд — то Австрія. Як бачите, ці маршрути не є складними, а ось шлях на вершину — складний.
Дуже багато людей його проходять мало не в колготах, без палиць, без нічого. Шкода їх трохи. Останній погляд на плато:
Брунталькопф (Brunntalkopf), 2263 м — найгарніша гора цього масиву, як на мене:
13:15 Umweltforschungsstation Schneefernerhaus, 2650 m
Як я писав, раніше потяг приїздив саме сюди. Не було всих цих ресторанів з інфраструктурою на вершині та на плато, але у 1930 році тут був готель, із дерева. У 1965 році його знесло нахуй лавиною.
Тепер Шнефернерхаус — це капітальна споруда, де науковці досліджують зміни клімату. Крім того, тут знаходиться метереологічна станція Deutsche Wetterdienst (Німецька служба погоди):
Від лавин будівля захищена теж дуже капітально — металевими та дерев’яними сітчастими парканами:
Ось так виглядає шлях. Ті, хто не мають палиць, мало не на животі тут мусили повзти:
Останній погляд на метеостанцію — і далі:
Далі дрібні камінчики закінчуються, але починається підйом, захищений віа ферратою:
Практично усі долали його без страховки. Мені не здається це хорошою ідеєю, але це загалом можливо:
Ну, ви як хочете, але я все-таки буду так:
Електричний кабель. Він іде від плато, де електрика є за рахунок залізниці:
І от ми на хребті. Залишилось трошки:
А по хребту проходить кордон:
Місцями це кордон Австрії з Німеччиною, а місцями — з Баварією:
Так виглядає решта маршруту:
Блять!
...Або чому дивитися прогноз погоди в горах — до дупи. Я тільки дивлюсь, щоб у долині була ймовірність дощу 30% або менше. А в горах — як пощастить.
Австрія!
Чим ближче до Мюнхенської хати, тим товстішими стають дроти і труби:
Якась радаросателітарка. На вершині зв’язок 4G, між іншим.
Ми знову в Німеччині:
16:00 Münchner Haus, 2959 m
Колись це була одна однісінька альпійська хата, а тепер — цілий комплекс з терасами і рестораціями. Кран — то найвищий будмайданчик країни — будують нову канатну дорогу з більшою пропускною здатністю, бо поточна вже не справляється давно:
Стратегічний запас:
Так, тут можна випити пиво з кегу, що я з радістю і зробив.
І знову вид на Бруненталькопф:
Функцію горобців і голубів тут виконують альпійські галки:
Наробив 100500 фоток їх — хоч якесь виправдання тому, що я тягнув усю дорогу телеоб’єктив.
До вершини дорога не виглядає легкою:
Але вона коротка, тому особливого навантаження не створює:
16:30 Zugspitze/Top of Germany, 2962 m
Звичайно, рівно у той момент вершину накрив туман, тому гарних фоточок з видами не буде.
Я зробив це! Найгірше, однак, очікувало по дорозі донизу...
...Але ненадовго: десь після 15 години люди зникають, бо хотять встигти на останній потяг зубчастої залізниці, а він о 16:30. Станція залізниці знаходиться на так званому Цуґшпіцейському плато — великій пласкій території на висоті 2576 метрів. Від нього до (майже) вершини веде канатна дорога, яку можна побачити під час сходження:
Терен, як бачите, кам’янистий, натяк на будь-яку стежку відсутній, тому треба слідкувати за маркуванням.
По дорозі трапляються овечки:
Овечки в безлюдному місці на висоті ~2200 метрів! Цю фотку можна підписати «Thanks God it's Friday!»
Останні метри — перетин пагорбів, вкритих паскудними дрібними камінчиками, місцями зі снігом, але перетинати снігові поля нескладно.
16:20 Zugspitzplatt/SonnAlpin, 2576 m
Всього якихось 15 їбучих годин і 44 кілометри, і переді мною Цуґшпіцейський вокзал.
Сил іти вже нікуди нема, а ночувати нема планів (та й ніде), тому спускаюся на потязі.
Один тиждень потому...
10:50 Garmisch-Partenkirchen, 708 m
І от я знову в Ґарміші у намірі повернутися до Цуґшпіцейського плато та завершити сходження на вершину найвищої гори Німеччини.
Подолати треба буде 2,14 км та 391 висотометр, шо є хернею порівняно з тим, скільки я пройшов минулого разу. Так то воно так, але я ішов маршрутом блакитним (легким), а цей шлях — чорний (складний). Як воно буде насправді?
У касі мужик подивився на мене з недовірою, коли я попрохав квиток у один бік.
Мужик: Як ви збираєтеся спускатися?
Я:
Мужик: Ви знаєте дорогу? Скільки часу вона займає?
Шо це за нове nanny state mode, я не зрозумів?
Нарешті сідаю на потяг Цуґшпіцейскої залізниці:
12:10 Zugspitzplatt/SonnAlpin, 2583 m
Ось так виглядає маршрут. Інфраструктура нагорі — то Мюнхенська хата та кінцеві станції автрійської та баварської канатних доріг. Звідти до вершини зовсім трохи.
А цей будинок зліва нагорі — це місце, де знаходилася раніше станція Цуґшпіцейської залізниці. Тепер там дослідницька станція, яка використовує колію зі службовою метою:
Цуґшпіцейське плато — то лижний курорт, тому тут теж влітку захищають льодовик:
Ось так виглядає маршрут. Дуже багато людей-неальпіністів піднімаються цією в принципі-то непростою стежкою. З орієнтуванням — нуль проблем, бо дуже багато людей: зверніть увагу на цяточки нагорі:
Нижні знаки — це той маршрут, яким я, власне, сюди піднявся минулого разу, спустившись потім на потязі. Ервальд — то Австрія. Як бачите, ці маршрути не є складними, а ось шлях на вершину — складний.
Дуже багато людей його проходять мало не в колготах, без палиць, без нічого. Шкода їх трохи. Останній погляд на плато:
Брунталькопф (Brunntalkopf), 2263 м — найгарніша гора цього масиву, як на мене:
13:15 Umweltforschungsstation Schneefernerhaus, 2650 m
Як я писав, раніше потяг приїздив саме сюди. Не було всих цих ресторанів з інфраструктурою на вершині та на плато, але у 1930 році тут був готель, із дерева. У 1965 році його знесло нахуй лавиною.
Тепер Шнефернерхаус — це капітальна споруда, де науковці досліджують зміни клімату. Крім того, тут знаходиться метереологічна станція Deutsche Wetterdienst (Німецька служба погоди):
Від лавин будівля захищена теж дуже капітально — металевими та дерев’яними сітчастими парканами:
Ось так виглядає шлях. Ті, хто не мають палиць, мало не на животі тут мусили повзти:
Останній погляд на метеостанцію — і далі:
Далі дрібні камінчики закінчуються, але починається підйом, захищений віа ферратою:
Практично усі долали його без страховки. Мені не здається це хорошою ідеєю, але це загалом можливо:
Ну, ви як хочете, але я все-таки буду так:
Електричний кабель. Він іде від плато, де електрика є за рахунок залізниці:
І от ми на хребті. Залишилось трошки:
А по хребту проходить кордон:
Місцями це кордон Австрії з Німеччиною, а місцями — з Баварією:
Так виглядає решта маршруту:
Блять!
...Або чому дивитися прогноз погоди в горах — до дупи. Я тільки дивлюсь, щоб у долині була ймовірність дощу 30% або менше. А в горах — як пощастить.
Австрія!
Чим ближче до Мюнхенської хати, тим товстішими стають дроти і труби:
Якась радаросателітарка. На вершині зв’язок 4G, між іншим.
Ми знову в Німеччині:
16:00 Münchner Haus, 2959 m
Колись це була одна однісінька альпійська хата, а тепер — цілий комплекс з терасами і рестораціями. Кран — то найвищий будмайданчик країни — будують нову канатну дорогу з більшою пропускною здатністю, бо поточна вже не справляється давно:
Стратегічний запас:
Так, тут можна випити пиво з кегу, що я з радістю і зробив.
І знову вид на Бруненталькопф:
Функцію горобців і голубів тут виконують альпійські галки:
Наробив 100500 фоток їх — хоч якесь виправдання тому, що я тягнув усю дорогу телеоб’єктив.
До вершини дорога не виглядає легкою:
Але вона коротка, тому особливого навантаження не створює:
16:30 Zugspitze/Top of Germany, 2962 m
Звичайно, рівно у той момент вершину накрив туман, тому гарних фоточок з видами не буде.
Я зробив це! Найгірше, однак, очікувало по дорозі донизу...
