Економіка по неділях: золото

Існує така популярна теорія змови: був собі золотий стандарт, і все охуєнно, а потім (ротшільди, масони, світовий уряд — вставте страшилку за вподобою) його скасували, і настала зрада, народ дурять інфляцією.

Так от, як же у та старі добрі часи боролися із кризою попиту на гроші, якщо збільшити емісію прив’язаних до золота грошей було неможливо?

Кожна гривня УНР була забезпечена золотом

Треба розуміти, що у ті «добрі часи» населення було переважно дуже бідним, більшість людей не мали заощаджень, а тому проблема кризи попиту на гроші була менш болючою. Однак, це зовсім не означає, що криз не було, але долали їх старим добрим методом — війною і пограбуваннями.

Повалення монархій та перша світова — логічний кінець епохи індустріалізації, що потребувала більшої грошової маси, ніж існувала в системі.

Крім війни, однак, існував і другий метод — випуск декретної валюти. Не було ніякого «повного резервування»: від початку Першої світової і далі держави долали дефіцит грошей у системі випуском нічим не забезпеченими облігаціями боргу, які називали «векселями», «акціями» і тому подібне. Але це все, знову ж таки, було малоконтрольоване, тобто облігації випускалися урядом, а не незалежним від нього центральним банком, а це — запрошення до гіперінфляції і банкрутства, як ми знаємо.

Зокрема так сталося із райхсмаркою в 1923 році, що пережила небачене в історії людства знецінення: перед війною її відв’язали від золота і почали неконтрольовано друкувати у сподіванні, що вдасться награбувати достатньо. «Не получилось, не фортануло» плюс повоєнні репарації зробили свою справу.

Націонал-соціалісти, у свою чергу, марки не друкували, але за озброєння країни розраховувалися нічим не забезпеченими векселями: читача запрошую до статей Öffa-Wechsel та Mefo-Wechsel у німецькомовній вікі. Як планувалося погасити ці векселі? Знову ж таки, війною і грабунками, шо і було зроблено.

Іншими словами, ніяких старих добрих часів золотого стандарту не було: як тільки виникала криза попиту на гроші, уряд випускав паперові незабезпечені гроші чи облігації, які планував колись погасити грабунком чи війною (або не погасити взагалі).

Крім того, були періоди історії, коли золото просто конфісковувалося в населення, а володіти їм було заборонено: це і Штати часів Великої Депресії (підписаний президентом Рузвельтом Executive Order 6102), і декрети британського уряду в 1966–1971 роках, і аналогічний де факто бан в Індії у 1963 році (Gold Control Act).

Знову ж таки, про нацистську Німеччину згадувати не треба зайвий раз, але ось вам розпорядження Ґьорінґа, що зобов’язувало усіх, хто володіє золотом або валютою, здати їх до Райсбанку до 30 листопада 1936 року. Звичайно, націонал-соціалісти — не комуністи, вони платили компенсацію. У паперових грошах, не прив’язаних до золота, сильно нижче від ринкової ціни, ясен перець.

Отож, чи є інфляція таким злом порівняно з усім тим, що перераховано вище? Тим паче, що якщо зберігати гроші у банках, вони як правило їх інвестують в економіку, задовільняючи попит на гроші, а в результаті платять відсотки, що більш-менш інфляцію компенсують (довгостроково).

Прихильники повернення до золота мріють про те, щоб зберігати гроші у себе вдома в підвалі, з кулеметом, що охоронятиме їх від грабіжників, і шоб гроші не знецінювалися, а якщо кулемету не вистачить, то шоб приїхала поліція і захистила їх від грабіжників.

Це дуже наївна точка зору: якщо гроші перебувають поза економікою достатньо довго, то починається війна, бо заробляти їх традиційним способом стає для критичної маси людей ніде.

І саме тому золотого стандарту чи біткоїнового, чи будь-якого іншого без інфляції, не буде, хіба що гроші стануть скриптами, які, коли власник їх не потребує, будуть автоматично інвестуватися в економіку, тобто алгоритм цих скриптів у принципі не допускатиме ситуацій, коли гроші «лежать під матрасом». Але це уже дуже далеке майбутнє, як на мене.