Економіка по неділях: продаж землі

У країнах з established property rights купівля землі робиться, бо:
— це дешевше, ніж оренда (на планований термін її використання);
— вигідно здати її в оренду і заробити на цьому.

Ніщо інше не є причиною купівлі землі. Якщо ви чуєте якісь інші аргументи на користь купівлі землі (або проти), значить, у цій країні немає прав власності (точніше, розділення поняття права власності [Eigentumsrecht] та права використання [Besitzrecht]). В цьому випадку землю купують лише як милицю, шо дає такі-сякі права порівняно з орендарем. Так само володіння землею не означає у розвинених країнах, шо ти там можеш атомну станцію побудувати. In fact, у демократіях ти навіть дитсадок не зможеш на своїй землі побудувати, якщо сусіди — пенсіонери, що не хотять галасу.

У Німеччині лише 50% населення володіє житлом, у більш багатій Швейцарії й того менше — 44%, але навіть ті, шо володіють, часто в ньому не мешкають, а здають, а самі мешкають в орендованому житлі. Понадто, в Німеччині нормально абсолютно купити/продати квартиру з квартирантами, вони просто продовжують платити новому власнику. Такі квартири купують як альтернативу депозиту в банку для зберігання своїх грошей. Якщо господарка зайде в мою квартиру без запрошення, я можу викликати поліцію, і її викинуть, як грабіжника.

У Гонконзі (і, здається, Сінгапурі) існує державна монополія на землю: я писав, шо це одна з причин прибутковості громадського транспорту там. Однак, відсутність продажу землі ніяк не впливає на то, шо в цій країні будують на ній хмарочоси. Чи може держава знести хмарочос, якщо 50-річний контракт оренди закінчиться? Може, але буде змушена виплатити всю вартість хмарочоса разом з вартістю усіх квартир і готелів, шо в ньому є. Звісно, вигідніше подовжити контракт оренди, а тому ніхто не боїться будувати у Гонконзі. З іншого боку, коли треба було зрівняти з землею кримінальний район Kowloon Walled City, це зробили дуже швидко без галасів про зраду.

Україна — не Гонконг, і я не пропоную його копіювати. Шо я пропоную, так це зробити дискусію про права власності сенсовнішою і без апеляцій до емоцій. Так, землю треба продавати, в цьому нема ніякої зради. Так, уряд або самоврядування повинні мати право або блокувати певні важливі в інфраструктурному плані ділянки для продажу (наприклад, для будівництва доріг або метрополітену), або зарезервувати за собою право першого покупця (коли і чому це має статися, має бути чітко прописано).

Премію Дарвіна цьому пацієнту

Всі, хто їздив у Німеччині, знають, шо міжміські траси дуже вузькі, там немає узбіччя: за дорогою відразу іде або пагорб (якщо це дорога через поля і луки, вона тоді трохи припіднята над полем), або дерева (якщо дорога іде через ліс). Це все придумано для того, шоб, з одного боку, водії не топили на всі гроші (контроль швидкості майже відсутній) на дорозі із зустрічним рухом, з іншого — для зручності переміщення тварин.

Здавалося б, які тварини на полі, а я на днях лисицю там бачив! У пагорбах, власне, є канали, через які тварини можуть переходити дорогу під нею. А в лісах тварини перебігають просто через дорогу (періодично трапляються косулі, зокрема), тому тут низька швидкість є ключовою для уникнення зіткнень.

Крім того, міжміські траси ніяколи не є прямими. Це зроблено, з одного боку, шоб не було бажання притопити, з іншого — шоб не заснув за кермом і не в’їбався у дерево. До речі, з автобанами та сама фігня, тіки у них радіус кривизни набагато більший: якщо ти мусиш постійно робити рухи кермом, є менша ймовірність засинання.

Так от, молодий пацієнт сів за кермо А4 і подумав, шо у нього захист рівня «Бог». Однак, він забув про фізику: при певних швидкостях зіткнення ти помираєш від того, шо мозок розплющується об черепну коробку, і внутрішні органи теж. Ніякі засоби безпеки, передбачені, виробником авта, уже не рятують.

Людина притопила в лісі, вилетіла з траси і в’їбалася в дерево. Миттєва смерть. Врятувати тут могла лише катапульта з парашутом, шо вистрелила б пацієнта вгору разом з кріслом. Цікаво, чи існує (або існувало) шось таке реалізоване на практиці?