Про м’ясо

Якби я побачив цю рекламу раніше, я би став ну, може, не веганом, але вегетаріанцем:


Річ у тім, шо я не міг їсти те паскудство, шо в 1990-х роках називали м’ясом і рибою. З купою кісток, жиру, шкіркою: як це можна було їсти? Якби мені показали привід для остаточної відмови від м’яса і риби, я б тоді став ідейним вегетаріанцем, не роздумуючи.

М’ясо було взагалі-то розвагою для дуже багатих людей. Прості ж селяни не могли собі дозволити отак просто забити корову чи свиню, м’ясо на їх столах з’являлося дуже і дуже рідко, а витримувати піст було дуже легко.

Саме поява промислових способів вирощування тварин на м’ясо зробило його дешевим і доступним. Але разом з тим тварин стали тримати в нелюдських умовах, бо ринкова економіка змушує знижувати ціну, а це неможливо без все більшого погіршення умов, у яких тримають тварини.

Частково цю проблему вирішує популярність organic food (у Німеччині це називається «Bio») — добровільна сертифікація, яка гарантує, шо тварини прожили нормальне життя перед тим, як померти. Нема, однак, такої гарантії при замовленні страв у ресторації чи їдальні. Альтернативою тут є їсти дичину (Wildfleisch). У Німеччині це м’ясо кабана, косулі або оленя. В принципі не проблема знайти ресторан, який подає дичину, в будь-якому місті, або купити її в супермаркеті. Так, доведеться сплатити трохи більше, але це все одно доступніше, ніж у часи, коли все м’ясо було дичиною або «біо».

В принципі, технології транспортування дійшли до такого рівня, шо можна купити м’ясо кенгуру в Австралії, або страуса з Нової Зеландії. По ходу, Австралія — єдина країна, яка може похвастатися, шо все її м’ясо — етичне, бо кенгуру водяться у такій кількості, шо їх не треба спеціально розводити у тісній м’ясофабриці.

Або теж Мальта з її кроликами: там теж більшість м’яса добувається на полюванні, а не вирощується.

Або Фінляндія, що розводить оленів: там майже кожен олень, що хоч і мешкає в лісі, має бірку і свого власника, який його в певний момент убиває.

Хоча, звичайно, це все компроміси, бо багато людей, що обрали для себе вегетаріанство або веганство, не підтримують ніякий спосіб убивства тварин, який би гуманний він не був. Факт є, шо хоча в протилежному випадку ці тварини могли загинути від хижаків, гомо сапіенс убиває значно більше, ніж будь-які хижі звірі (яких він теж винищив).

Чи буде м’ясо майбутнього робитися клонуванням з нафти? Цілком можливо. »Справжнє« м’ясо нікуди не дінеться, бо контролювати популяцію тварин все одно доведеться, але вбивств стане набагато менше, і неклоноване м’ясо стане дуже дорогим.

Хвилинка історії

1. Пакт Молотова-Рібентропа насправді називається і відомий у Німеччині як пакт Сталіна—Гітлера. Обидва диктатори були, однак, страшенними параноїками, а тому їх зустріч не була можлива: ані Сталін, ані Гітлер ніколи не їздили за кордон (крім окупованих територій). Тому підписувати в Москву поїхав фон Рібентроп, а Сталін документ не підписав, бо «не положено за рангом».

До речі, ви знаєте, шо в цьому пакті пропонувалося зберегти «позірну незалежність» Польщі? Я так розумію, це було б щось на кшалт Zone libre окупованої Франції. Однак, коли дійшло до реалізації, плани змінилися (пакт
дозволяв про такі зміни):
«
Für den Fall einer territorial-politischen Umgestaltung der zum polnischen Staate gehörenden Gebiete werden die Interessensphären Deutschlands und der UdSSR ungefähr durch die Linie der Flüsse Narew, Weichsel und San abgegrenzt.

Die Frage, ob die beiderseitigen Interessen die Erhaltung eines unabhängigen polnischen Staates erwünscht erscheinen lassen und wie dieser Staat abzugrenzen wäre, kann endgültig erst im Laufe der weiteren politischen Entwicklung geklärt werden.
»

2. Періодично до мене приходить хтось у коменти і нагадує, шо фашизм був тіки в Італії, а в Німеччині нацизм. Та ви шо, блять, а я й не знав! Якщо я теж почну дойобуватися до термінології, тоді макну у гімно і таких коментаторів: у Німеччині (якщо так хочете бути точними в термінах) був націонал-соціалізм, а ніякий не нацизм. Ви взагалі не думали, схуя б це у такому скороченні пропав «соціалізм»? Соціал-демократи — скорочено «соцдеми», австрійські фашисти — скорочено «австрофашисти», націонал-демократи — «нацдеми» тощо. Чому тоді націонал-соціалісти — не нацсоци?

А я вам скажу, чому. Як ліві партії у тодішній Німеччині, так і тоталітарна пропаганда СРСР не хотіла бачити у назві своїх ворогів слово «соціалізм». Це би як Кока-Кола не хотіла бачити слово «кола» у Пепсі-Колі, зрозуміла ідея?

3. Ніяких «лейбористів» у Великій Британії не існує. Існує Партія Праці (Labour Party), однак у СРСР бомбило від такої назви в капіталістичній країні, тому вони вирішили назву транслітерувати (все одно англійську ніхто не знає). Такі танці з бубном влаштовувалися зовсім не одноразово: так, існував Лінус Паулінг — герой і борець за мир в усьому світі, лавреат Нобелівської премії миру, і існував Лайнус Полінг — хімік-мракобіс, автор забаненої буржуазної теорії, яка чомусь академікам того часу не сподобалась (а зараз у підручниках). Це одна й та сама особа — Linus Pauling. Я розумію, шо цей факт потребує пруфлінка, але не маю його: це мені розповів один нині покійний професор з квантової хімії в Києві, так між ділом пояснуюючи, чому він не хоче у совок незважаючи на те, шо його зарплатня в нашому університеті була заледве 200 гривень (я не жартую).

4. Республіканська партія США, яка нині послідовно виступає проти прогресивного податку на дохід, насправді цей податок і придумала на початку 20 століття. Логікою тоді було протиставлення до Європи: республіканці не хотіли, шоб у США утворилася нова аристократія, шо порушила б демократичний процес, плюс старий християнський принцип «хай кожен платить згідно зі своїми можливостями». Тепер політичний дискурс змінився настільки, шо Ісуса Христа записали в комуністи...