Долина Штубай ІІІ: Фульпмес (Fulpmes im Stubaital)

Це містечко знаходиться на початку долини.


Від основної траси його відділяє річка Рюц, через яку проходить лише один міст:




Перед поворотом на місто зустрічає іржава табличка з написом Fulpmes. Як ви взагалі ставитесь до використанні іржі як оздоблення міського простору?


Я от ше думки своєї не склав: огиди не викликає, але теж не можу сказати, шо це гіпергарно. Ну, зате не псується з часом.

Головна траса: поїдеш праворуч, доїдеш до кінця долини, ліворуч — до автобану на Італію та Інсбрук:


Звісно, негарним гірське містечко бути не може в принципі:


А виглядає воно загалом так. Церква — найвища будівля у місті, ясен перець:


Тут є багато шикарних деталей. Подивіться на цей знак, ви тільки подивіться на автомобіль, який на ньому зображений:

А шо це в мотоцикліста за шоломом бовтається? Хаєр?

Який запасливий готель:


Волонтерська пожежна служба мусить бути прикрашена квіточками:


І взагалі, тут люблять квіточки і рослинки. У той час як у Львові ставлять тоталітарні чорно-білі паркани, тут пішоходам ненав’язливо пропонують не перебігати дорогу в цьому місці за допомогою квіточок:





Навіть тоталітарний паркан виглядає не так унило, коли засаджений квіточками.

Виїзд зі стоянки:


Фульпмес може таким чином претендувати на перше місце у конкурсі на найгарніший острівець безпеки:




Іше один цікавий спосіб оформлення паркану. В Німеччині теж трапляється:


Іше квіточки. Австрійці дуже їх люблять. Може, тому, шо в дикій природі вони особливо не ростуть:


Хочу, шоб хтось колись мені розповів сенс візерунків на верхньому дерев’яному поверсі:

ФЙШ 2

Тепер подивився про ФЙШ увесь фільм «Der Primus - Franz Josef Strauß». Це досить цікавий кусок історії Німеччини, я вам скажу.

1. Тато вломив йому в дитинстві пиздюлів за те, шо листівок НСДАП десь нахапався. «Атеїсти, нігілісти — такі самі підари, як і комуністи»,— це був вердикт батька. Мати додала більш ввічливо: «Ми віримо в Бога. Якщо ці люди прийдуть до влади, нам кінець». Цікаво, я не знав, шо НСДАП прям так себе позиціонувало тоді. Потім вони зайняли типу прохристиянську позицію, хоча в когось от були сумніви, шо після вирішення «єврейського питання» наці би наступним почали палити церкви? У мене таких сумнівів не було.

2. Я й у інших джерелах про це читав: коли американські танки вже наближалися до Мюнхена, по містах Баварії все ще бігали розстрільні команди СС, які вішали солдат, шо вже не хотіли воювати. Якими ж все-таки підорами треба було бути, шоб це робити! Франц-Йозеф Штраус, між іншим, був аж під Сталінґрадом, наприкінці війни перевели його до Баварії, де він дивом врятувався від такої розстрільної команди. Потім дякуючи знанню англійської мови він перетер з американцями, і ті запропонували йому роботу в міській владі містечка Шьонґау. Так почався його шлях до великої політики...

3. Політична культура, шо цікаво, тоді (=60-70-ті) мало чим відрізнялася від України 21 століття: багато насилля, хамства, зловживання метафорами, срання у вуха — оце все, шо я не люблю. Зараз якось дискусії більш цивілізовано відбуваються і без кидання какашками. Тоді ж супротивники Штрауса домальовували йому вуса Гітлера на плакаті і агітували проти «старого наці-розпалювача війни», у той час як він сам агітував проти «комуністичної загрози», яка хоч тоді й існувала — розпал Холодної Війни все-таки — але не мала ніякого стосунку до його опонентів, яких він називав шпіонами СРСР і тп.

4. Цікаво теж, шо німці дуже жорстко протестували проти створення нової армії після війни, а Штраус як міністр оборони саме цим займався. До вуличних бійок доходило і тп. Чесно кажучи, Бундесвер і зараз не користується популярністю: більшість німців стали пацифістами, я знаю людей, які навіть абсолютно невійськовими дослідженнями не хотять займатися, якщо їх фінансує Бундесвер.

Хороший, коротше, фільм, рекомендую.