Брюге ІІІ: земля

Дуже багато людей наводять всякі гімнобудинки у Європі як доказ того, шо у Львові теж можна і треба будувати гімно, як ніби між 1945 і 2014 було збудовано мало. Однак, у старих містах Європи будують не тільки гімно. Не гімно — не означає, шо будинок імітує середньовічний вигляд, це вважається поганим тоном. Не гімно — коли будинок одночасно і виглядає як сучасний, але ніяк не виділяється на фоні стародавньої архітектури, гармонує з нею:

Великі вікна — основна ознака будинків 21 сторіччя, в якому б стилі вони не були

Біло-червоні перегородки — будівельні, будинок ше не до кінця готовий:


— Куме, а ви знаєте, як ці кляті бельги називають наше SPQR?
— Нє. Як?
— SPQB.
— Повбивав би!


Ринок:




Ратуша:


З цією ратушею у мене пов’язана історія: отже, я вирішив не витрачати такий цінний взимку світловий день на ресторації та харчувався тим, шо продають у вуличних кіосках. В одному наливали досить непоганий гамбургер. Зазвичай у кіосках передплата: розраховуєшся і чекаєш на свою їжу, у більшості країн світу. Однак, саме в цьому кіосу була післяплата. Там працювали мама і дочка, мама прийняла замовлення, а дочка тим часом почала робити їжу. І шось вони заметушилися і забули взяти у мене гроші. А в мене було 20 єврів і я думав над тим, як я їх розміняю, шоб були монетки, шоб наступного дня було за шо паркування сплачувати (це проблема). Дохавав я бутерброд і пішов. Дійшов до цієї ратуші, а там кіоск з картоплею фрі. Вона в Бельгії дуже популярна і крім того, шо є стандартним гарніром, продається як фастфуд. Ну коротше лізу я в гаманець і думаю радісно подивитися, скіки в мене є монеток, і чи не розміняти ше десятку. Лізу в гаманець, а там 20 єврів, як було, так і лежить! От блять, як добре, шо хоча б так я вчасно згадав і міг повернутися і розрахуватися. Гірше було б згадати вже у потязі. Коротше, післяплата у вуличних кіосках — це хуйова ідея.

Йолка. З посмішкою читаю кирилічні блоги, шо в європейських містах ялинки не сорокаметрові і не засрані ілюмінацією по самі гланди. Хто до чого звик: