Unfalldatenspeicher (Event Data Recorder), або як реєструвати ДТП без відеокамери

«Russia dashcam» — дуже популярний феномен у Америці та Європі, адже ніде нема такої кількості відеореєстраторів на автомобілях, як у РФ та (меншою мірою) країнах СНД. Це є наслідок безрукості поліції, що вміє пиздити демонстрантів та заарештовувати наркоманів, але абсолютно нездатна діяти у таких простих речах, як ДТП. Відсутність суду теж цьому сприяє: патологічна нездатність аналізувати свідчення очевидців і поліції теж призвела до того, шо без відеосвідчення так звані суди є безрукими, а вироки ухвалюють за принципом «хто в’їхав у зад, той і винний».

Ідеалізувати, однак, розвинені правові країн теж не варто: далеко не завжди ті свідчення, які зібрані, будуть 100% призводити до того, шо винним визнають того, хто винен насправді. Здавалося б, відео має тільки цьому посприяти. Так, деякі страхові контори у Великій Британії навіть пропонують знижки тим, хто добровільно встановить відеореєстратор.

Однак, у німецькомовних країнах відеореєстратор вважається порушенням приватності, а його використання не вітається, а іноді навіть і заборонене. Суди з цієї причини часто відмовляються використовувати записи з відеокамери на підставі, шо це незаконно. У Австрії та Німеччині заборонено відеоспостереження громадського простору (наприклад, ставити на балконі CCTV-камеру, яка дивиться на вулицю), і вважається, що відеореєстратори підпадають під дію цього закону. Разом з тим, фоткати і знімати відео навколишніх вулиць і краєвидів для приватного ужитку абсолютно легально, а де знаходиться межа між приватною зйомкою власної відпустки та незаконним відеоспостереженням (у Австрії штраф до 10 тищ єврів за це!), поки шо неясно. Наскільки мені відомо, ні в A, ні в DE менти не полюють на людей з камерами у автівці, тому ви можете бути спокійними за це, але знайте, шо в разі ДТП передача відеозапису поліції (яка нічо не скаже вам) може закінчитися для вас звинуваченням у незаконному відеоспостереженні (це скаже суд).

У Швейцарії хоч і м’якші закони щодо цього, придумали ліпший вихід, як довести свою правду при ДТП, не використовуючи відеокамери. У 1994 році фірма Mannesmann VDO AG придумала «чорну скриньку» для автомобілів, яка реагує на різку зміну прискорення (знак аварії) та записує основні важливі параметри — швидкість автомобіля перед ДТП, кут нахилу керма, чи був водій пристібнутий, чи натискалося гальмо і в який момент, чи був увімкнений поворотник і тп. У кожного виробника цей набір параметрів дещо різний.

Прилад цей називається Unfalldatenspeicher (Event Data Recorder).

Джерело: Вікіпедія

Він став буде популярним у Америці, американська National Highway Traffic Safety Administration навіть випустила уніфікований список даних, який повинен генерувати такий прилад.

Деякі страхові компанії пропонують знижки, якщо встановити у своїй автівці UDS, але при цьому не можна змусити людину повідомити його дані, якщо вони будуть свідчити не на її користь. Існує навіть кнопочка, яка дозволяє після ДТП миттєво стерти всі збережені дані.

Ходять розмови про те, шоб зробити такий прилад обов’язковим у всіх нових автомобілях, а деякі виробники навіть це уже роблять (а ви про це і не знаєте).

Ватниці

У мій перший рік у Києві я знімав кімнату у двох ватниць на Виноградарі: мама, пенсіонерка, шо підробляла у нашому університеті, і через яку я і знайшов їх, і дочка, ще не пенсіонерка. Вони жили на першому поверсі невеликого будиночку в тихому і зеленому районі, а я на горищі. Формально мені належала там одна кімната, але більше там ніхто не мешкав, тому по суті можна було насолоджуватися privacy цілого поверху.

Я мало з господарками спілкувався, тобто узагалі не спілкувався, крім епізодичних small talks на кухні, яка знаходилася на першому поверсі, а там цілодобово працював малий телевізор-брехунець. Про політику я теж не спілкувався, а дізнався, шо маю справу з ватницями, через два тижні після заселення, 11 вересня 2001 року. Телевізор передавав новини, яким господарки несподівано зраділи, коментуючи їх у стилі «так їм і треба».

Через певний час я привіз свій комп’ютер, що ватниць дуже засмутило, адже він дуже радіоактивний і їсть 100500 кіловат енергії. Ватниці пробували позбавити мене можливості ним користуватися, таємно витягаючи кабель живлення з системного блоку. Одного разу вони показали мені, як лічильник скажено крутиться від мого комп’ютера, який тоді був (здається) вимкнений.

Ватниці дуже ненавиділи той факт, що Київ уже не входить до Імперії, а тому користувалися старими назвами вулиць. Коли одного разу одна з них шось сказала про Красную площадь, я мусив сильно напрягти мізки, шоб зрозуміти, про шо йдеться. Напевно, приблизно так нинішні діти відреагують, якщо я скажу, шо мій оператор — UMC.

Одного разу до ватниць приїхали гості з Москви, мені не було вдома більшу частину їх візиту, я застав тільки один з останніх днів. Гості ділилися враженнями про Київ, а старша ватниця кинула зневажливо: «Та! Разве это у нас река. Вот в Москве река, не то, что здесь.»

Через рік я з’їхав від ватниць і більше ніколи в житті таких людей ніде не бачив. Усе наступне життя мене мучало питання, чим же Дніпро гірший від Москви-ріки, ну, з їх точки зору, звісно. Через 11 років я відвідаю Москву, але відповіді на питання не знайду.

(no subject)

Чи знаєте ви, шо є одна англомовна спільнота в жж, яка і досі активна? Ось вона — customers_suck. Не клікайте туди, якщо не хочете втратити віру в людство. Клікайте туди, якщо ви мізантроп і хочете утвердитися, шо у англомовних країнах люди такі ж гівнюки, як і в кирилічномовних, але різниця в тому, шо там продавці зобов’язані їм посміхатися.

Зрозуміло, чому ця спільнота не пішла з ЖЖ: у гімнофейсбуці постити такі історії дуже небезпечно: можна наразитися як на звільнення, так і на судовий позов від мудил-клієнтів (хоча автори історії не називають імен і місць, де вони працюють, іноді можна здогадатись).

Нє, я хоч і не працюю в сфері послуг, але з людьми, описаними там, не хотілося б навіть у одній черзі стояти, тому все-таки добре, шо в Європі таких викидають з копняка.