Auf der Autobahn

У США ознакування доріг більш менш однакове по всій країні, а в Європі ще досі ні, хоча правила дорожнього руху ніби однакові. На французько-швейцарському кордоні тебе зустрічає табличка, яка пояснює, шо у Швейцарії автобанні знаки на зеленому фоні, а у Франції (як і в Німеччині) — на синьому:


Табличка не бреше. Ось так у Франції:


А це у Швейцарії. Звідси до центра Женеви можна доїхати локальною (міською) дорогою, а до його летовища — цим автобаном. Локальні дороги у Швейцарії позначаються тим самим кольором, шо автобани у Франції:


Я ціную різноманіття Європи, але от був би не проти, якби дорожню навігацію таки уніфікували якось. Іше у Франції люблять все великими літерами писати:



Говорити по телефону за кермом = небезпека

Після перетину кордону мова лишається французька, але ніякого капсу:


Хоча ні, у слові «з’їзд», яке за німецьким зразком пишуть перед усіма автобанними з’їздами, таки не змогли втриматися від великих літер:




Цінна порада: як дізнатися, шо ти проїхав французьку Швейцарію? Ця синя табличка «Sortie» змінюється на більш звичне моєму оку «Ausfahrt».

Женева:


Нагорі їде трамвай:


Я не розумію, чому люди так захоплюються розв’язками і естакадами? Це ж застарілий спосіб будівництва доріг, шо руйнює міський простір, створює галас і загазованість. Це як захоплюватися макаронами дротів: ура, у наше село провели електричний струм! Круто, чо, тіки дроти мають бути сховані під землею, як і автобани (або йти нижче рівня міста, як на цих фотках). Таким чином вони не засмічують міський простір і не створюють галасу. Ну але виглядає нефутуристично, тааа.

Іше ілюстрація, місто Морж:


Автобан іде через місто, але втоплений, трохи як річка. А нагорі звичайне міське життя, трамваї їздять. Іноді, звичайно, автобан може бути і естакадою над містом, але як правило у промислових районах, там де ніхто і не мешкає:


А тепер питання для уважних читачів: чим, крім того, шо я перерахував, відрізняються швейцарські автобани від французьких?








Відповідь — аж у понеділок :)

Чи знаєте ви, що...

Великдень у Німеччині не є офіційним святом, а п’ятниця перед ним (Karfreitag) та понеділок після (Ostermontag) — є?

Річ у тім, що кожна неділя юридично є святковим днем, на який накладаються певні обмеження, як то: заборона працювати (крім певних професій типу лікарів чи водіїв автобусів), зачинення всіх магазинів, заборона провадити ремонтні чи садові роботи; тому і потреби робити Великдень святковим днем немає, а юридичні тавтології німці не люблять.

У Баварії деякі свята перебувають під ще більш суворою охороною. Ці називаються «тихими днями» (Stilltage), ними є п’ятниця і субота перед Великоднем (це сьогодні), а от сам Великдень чомусь ні. Під час тихих днів заборонено, власне, все, шо заважає цим дням бути тихими: музика в барах/рестораціях, вуличні фестивалі чи інші зібрання.

Деякі туристи, не потурбувавшись мінімально погуглити, куди саме вони їдуть, опиняються перед загрозою голодної смерті у ці дні. Ресторани та інші їдальні, однак, працюють, хоч і не всі (бо офіціянтам треба платити додатково, а це не завжди вигідно).

На відміну від Ізраїля Feiertagsgesetz не поширюється на тих, хто подорожує, тому їжу можна дістати там, де подорожні зупиняються: на заправках, на вокзалах великих міст, на спеціальних місцях відпочинку на автобанах тощо. В маленьких містечках (ну десь менше від 5000 мешканців, скажімо) їжу можна дістати ніде.