Середземноморські записки ІІІ: закинутий вокзал

— Жрать, жрать, жрать, хочу жрать. О, pasticceria, піду пасту поїм.
Коли принесли меню, стало зрозуміло, не смійтеся, знавці італійської мови, що у пастічерії нема макаронів — це місце, де продають тістечка і каву. Ну так, і макарони, і тістечка зроблені з борошна, тому називаються однокоренево, а на суфікси у Італії треба дуже уважно дивитися. Італійці — дивовижні люди: вони п’ють щодня вино на обід, а от вечори проводять у повній тверезості, вживаючи або каву з тістечком, або морозиво. Заради прикола я вирішив порахувати, скільки у мені видів кави. Двадцять один. Треба познайомитися з чимось, чого я ще не куштував, тож рендомно обрав caffè d'orzo. Не пийте такого ніколи: мало того, шо вона смакує, як наче згоріла, так ше й без кофеїну, і розрахована ця кава на дітей.

Підкріпившись, я повернувся додому і задумався над тим, шо я буду робити завтра. Переглядаючи сайт Azienda Siciliana Trasporti, я подумав, шо для програмістів Java-и у пеклі повинна бути виділена пательня. Вона буде щоп’ять хвилин автоматично вмикатися і нагріватися до 400 градусів, а шоб вимкнути, треба скористатися інтерфейсом, написаним на Java-і з кусків коду, що ці програмісти колись писали.

Натрахавшись докупи ше з сайтом Trenitalia, наступного ранку я вирішив перевірити, шо тут по чому старим дідівським методом — особисто. З автобусам більш-менш зрозуміло: за годину можна буде їхати до Раґуси, на потяги я особливо не розраховував, вони тут повільні й рідко їздять, але сходити на вокзал вирішив на всяк випадок.

«The station lacks any amenities», — так писали про поцальський вокзал у інтернетах. Як виявилось, «lacks amenities» означає, що вокзал зачинили ще у 80-х роках  минулого століття. Ні, я бачив закинуті вокзали у Німеччині: це наслідок переходу на автомати, в яких можна купити квитки та дізнатися всю довідкову інформацію. Паперові розклади на таких вокзалах теж регулярно оновлюються. Однак, ця станція виглядала так, наче останній потяг тут проходив у 1942 році й віз солдатів на війну.

До мене підійшов мужик і сказав щось про «tax», потім потягнувся до гаманця і став витягати звідти якесь посвідчення. Не поняв, це режимний об’єкт і мужик зараз посвідчення гебешника показати хоче? Я напрягся, а мужик витяг посвідчення з гаманця й протягнув мені. Там було написано Taxi. Мужик спитав, куда єхать нада, і замахав руками, показуючи жестами, що останній потяг тут проходив у 1942 році.

Шара (Xaghra) І: неолітичні храми Джґантія (Ġgantija temples)

Одна моя подруга з Австралії каже, що їй дуже подобається Європа тим, що можна з’їздити до Риму і помацати історію руками, і що це викликає нереальні відчуття. У Мальті, безумовно, є дуже багато історії на «помацати», але до цього часу я вам показував міста з Середньовіччя. А тут є ще дещо, а саме споруди часів неоліту та мегаліту. На Авдеші, у місті Шара є храми Джґантія (мальтійською назва означає «ґіґантський»), яким понад 5500 років, і які є одними з найстаріших збудованих людиною споруд на цій планеті:


Це час, про який не відомо майже нічого, тому залишається тільки охуївати з науковців, які здатні визначити, для чого саме використовувалися ці споруди:




Вважається, що тут проводилися ритуали з метою покращити стояк у пеніса стародавньої людини:


Храми були відомі місцевим віддавна, у ґоціанському фольклорі це були помешкання раси гігантів. У 19 столітті були перші розкопки місця, здійснені британцями, потім місце було закинуте, потім тут копали картоплю і садили буряки, а в 1933 році уряд Мальти сказав, шо нєхуй садити буряки на неолітичній спадщині і забрав цю землю собі. Утім, навколо музею буряки вже ростуть:


У 1980 році це місце стало спадщиною Юнеска, ним зараз опікується урядова фундація Heritage Malta, на сайті якої написано, що храми Джґантія старіші, ніж єгипентські піраміди та Стоунхендж (і це ймовірно правда).

З усіх неолітичних храмів Мальти Джґантія збереглися найліпше, це реальне таке місце, де можна прийти і помацати історію.

Про втечу з тюрми

Пишуть, що в Німеччині втеча з тюрми ніяк не карається: бажання бути вільним вважається природним бажанням людини. Однак, є маленька деталь: за втечу у тюремному одязі заведуть справу за крадіжку цього одягу, тому зовсім без покарання можна обійтися лише, якщо втекти голим :)

Друга маленька деталь: за хорошу поведінку в’язнів відпускають на вихідні додому. Відповідно, хто спробує втекти, більше на це не зможе розраховувати.

Це чудово ілюструє той факт, що за допомогою гуманних законів можна досягти набагато більшої законослухняності, ніж за допомогою карально-репресивних.