Levi Strauss Museum Buttenheim (Музей Лівая Штрауса в Бутенгаймі)

У Верхній Франконії, між Ерланґеном і Бамберґом, є трьохтисячне містечко Бутенгайм, до якого рідко ступає нога туриста. А між іншим, саме тут у 1829 році народився Лівай Штраус (Levi Strauss), який пізніше заснував у Сан-Франциску контору, що першою почала виробляти сині денімові джинси:


Найближчий до Бутенгайма вокзал знаходиться у 1.5 км від нього у Альтендорфі. Але чомусь цей факт не відображений у назві станції, вона називається Бутенгаймом:




Ну, в дорогу:


Ну Слава Богу, ви дійшли до Бутенгайма:


Тут не бракує гарних фахверкових будинків, дерево фарбується або в червоний, або в сірий чи чорний колір:




Ось у такому Льоб Штраус (Löb Strauß) і народився:


У 18 років він переїхав до Нью-Йорка, де вже мешкали його брат і сестра. Під час золотої лихоманки він переїхав у Каліфорнію, де спершу продавав всяку всячину як філіал бізнесу брата і сестри, а потім став, власне, продавати джинси для шахтарів. Ім’я він змінив на Лівай (Levi), щоб американці не зламали були собі язика. Зараз, наскільки я знаю, імена на «зрозумілі» міняють в Америці лише китайці і то не всі.

Про походження Лівая з Бутенгайма не було нічого відомо аж до 1983, коли американці надіслали до міста листа з проханням надати якусь інформацію про його життя. Дослідження показали, що будинок Штраусів не тільки зберігся, а є найстарішим будинком у місті, він походить з 1687 року. Місто викупило цей будинок, який був тоді напівзруйнованим, і відреставрувало його:


Усередині — проілюстрована фоточками історія життя. Може і нічого такого особливого, але сам будинок охуєнний:


Серед експонатів — джинси з 30-х, 50-х і 70-х років. Вони взагалі не змінилися з того часу:


Репліка джинсів з 1880 року:


Їх дивом було знайдено десь у Неваді, а продано всього за 40 тисяч баксів. От чому всякий гівноодяг всяких гівноселебріті коштує дорожче, ніж одні з найперших джинсів у світі?

Для мене дивним було дізнатися, що фарбу для джинсів постачала німецька (баденська) хімічна контора BASF:


Тобто, в джинсах була і частинка Німеччини:


Що ще цікавого є в Бутенгаймі? Нічого. Стара криниця, наприклад:


Броварня. Так, це ж єдине місце на планеті, блять, Земля, де ще лишилося по броварні у кожному містечку:


Броварня і травневе дерево на фоні, яке зовсім не схоже на ті, шо я бачив до цього:


Штандесамт — установа, що реєструє шлюби:


Як я вже неодноразово казав, похилі дахи — це охуєнно. Похилий дах — це те, що перетворює сучасний будинок з гавна на цукерку:


Хоча будинок, здавалося б, звичайний:

Old Gmail compose is back

Я нічого не написав про останні зміни в Ґмейлі, бо у мене зашкалив ненавистенометр. Я не можу передати, як я ненавиджу це пацавате віконце. Я навіть встановив собі ненависний поштовий клієнт (не люблю поштові клієнти) і відправляв листи з ненависного Squirrel Mail: це той веб-інтерфейс, шо є на роботі по-дефолту.

Але, нарешті спасіння прийшло:
http://oldcompose.com

Шкода шо немає кнопки «donate», бо як виявилось, для того, шоб змусити мене сплатити будь-які гроші за софт, треба всього-навсього підсадити на безкоштовний софт, а потім прибрати звідти ключову фічу.

Проблема сучасного світу, взагалі, у примусовому нав’язуванні оновлень виробником. Раніше як було: купив машину і їздиш. Виробник може шо завгодно в ній міняти, але якщо в результаті вийде гавно, виробник нічого не продасть, а ти продовжуватимеш їздити на старій машині до ліпших часів. Саме тому через 100 років від появи автомобілів кермо все ще виглядає, як кермо, а не спіральний джойстик, а поворотник, блять, вмикається та само, як він вмикався 50 років тому.

Утім, я боюся, що в майбутньому може не бути і цього, і що у виробників буде можливість просто під час подорожі автобаном автооновити автівку і замінити кермо на джойстик. Дуже от не хотілося б у свої 70 років пересідати через це на олдтаймери.