Казка про Закон Фольксваґена

Срачам щодо Угоди про асоціацію між Україною та Європейською Унією присвячується.

Сьогодні вашій увазі пропонується казка про Gesetz über die Überführung der Anteilsrechte an der Volkswagenwerk Gesellschaft mit beschränkter Haftung in private Hand, скорочено VWGmbHG, чи то пак Закон про Фольксваґенверк ҐмбХ.

У далекому 1938 році гітлерівці заснували у центрі Німеччини завод, який мав виробляти дешеві «автівки для народу». Однак, за один рік вони тіки прототип нинішнього «жука» встигли нахуярити, а потім фігачили бронемобілі для офіцерів вермахта.

У 1945 році завод опинився у британській зоні окупації, і став виробляти автівки пачками, у 1945 році 2000 штук, а у 1946-му вже 10 000, переважно це були автівки на потреби союзників. Саме під британцями він став називатися Фольксваґеном (при гітлерівцях — KdF-Wagen).

Став з часом Фольксваґен локомотивом німецького повоєнного відновлення, закупивши собі Auto Union i NSU, нині відомі як Audi. У 1957 році у Римі було створено Європейську економічну спільноту — пра-бабцю нинішньої Європейської Унії. На той час угода передбачала поступове знесення митних зборів — власне те, що зараз Унія пропонує зробити Україні.

Через три роки після цього Фольксваґен було приватизовано. Штат Нижня Саксонія залишив собі 20% акцій, а Федерація ухвалила Закон про Фольксваґен, згідно з яким жоден акціонер не може мати понад 20% права голосу у Наглядовій Раді (навіть якщо має більше акцій). Крім того, у законі було написано, що для створення чи перенесення продукції потрібно 2/3 голосів, а для ключових питань, де законодавство вимагає рішення більшості у Наглядовій Раді, потрібно 4/5 голосів.

Таким чином, Нижня Саксонія, не маючи більшості акцій, могла блокувати ключові рішення.

Не минуло й 50 років, як Європейська Комісія прокинулася і наїхала на Німеччину за страшний протекціоністський закон, що їбать як суперечить всім європейським нормам.

У жовтні 2007 році Європейський суд у Люксебурзі каже, що Закон про Фольксваґен незаконний. Порше, захоплений можливістю мати понад 20% голосів, починає скуповувати акції Фольксваґена.

У 2008 році федеральний уряд киває головою й видає нову версію Закону про Фольксваґен. Там уже немає обмеження у 20% голосів, але залишається необхідність мати 80% голосів Наглядової Ради для багатьох ключових рішень.

Європейська Комісія стверджує, що Німеччина не виконала рішення суду і обіцяє накласти на неї штраф у 30 тисяч єврів за кожен день, що минув з 2007 року.

У 2012 році Фольксваґен купує Порше.

У травні 2013 року Європейський суд у Люксембурзі просить Європейську Комісію засунути свою скаргу на Німеччину собі в задній прохід.

Кінець казки.

Чому примусова резервація місця — гавно?

Отримав нещодавно довгоочікуваний подарунок від Дойчебана — проїзний на один день (у який я захочу) на весь залізничний і міський транспорт Німеччини:


Цей пост буде про те, чому у інших країнах такий квиток існувати не може. Причиною цьому є примусова резервація місця, у Франції чи Польщі це зокрема стосується всіх швидких потягів, у Іспанії ж тільки приміські електрички не мають резервування місця, так само і в Україні.

Ті, хто звикли до того, що у квитку має бути завжди вказаний вагон і місце, можуть обуритись: як це, без резервування жити? Дуже просто, так само, як у метрополітені: сісти в будь-який вагон і зайняти будь-яке вільне місце. Якщо їхати далеко, наприклад, з Нюрнберґа до Берліна, можна зарезервувати вагон і місце, це коштує 4 євра, і резервація місця є окремою від квитка послугою. Це дуже зручно, бо:
— є свобода обирати, яким потягом їхати. Можна поїхати на 18 годину, можна передумати і поїхати о 20-й. Дойчебан, щоправда, продає квитки зі знижкою на потяги, що популярністю не користуються, в цьому випадку, звісно, обирати потяг не можна;
— проїзні, як оцей з мого посту. Людям, що їздять на потязі на роботу щодня, якось не всралося кожен день резервувати місце. Вони просто купують проїзний на місяць або на рік, що діє на маршрут;
— І найголовніше: відсутність проблеми «немає місць». Я погоджуюсь, що їхати стоячи неприємно, але це трапляється, і це все одно ліпше, ніж не поїхати взагалі. Ну а ще можна піти у вагон-ресторан і припити пива за столиком, наприклад. Іноді може виявитися, що більшість пасажирів їдуть тільки перші півгодини, а потім піввагона звільняється. У випадку примусової резервації це б означало, що після перших півгодини вагон би їхав порожній, хоча охочих їхати далі не бракувало.

Ось чому примусова вимога резервування місця у потязі — гівно.