Підвісний трамвай у Вуперталі (Wuppertaler Schwebebahn)

Основною причиною, чому я потрапив у Вуперталь, був його славнозвісний швебебан, чи то пак підвісний трамвай. Взагалі-то так мав би виглядати трамвай у Австралії: колеса і колії у нього знаходяться згори:




Вупертальський швебебан є найстарішою підвісною залізницею у світі, його було відкрито у 1901 році, перші станції з’явилися у місті Ельберфельд, потім його було з’єднано з Барменом, і у 1903 році лінія набула свого нинішнього вигляду: 13 кілометрів, 20 станцій, час проїзду всієї лінії — близько півгодини:


Більша частина лінії іде вздовж річки Вупер, станції розташовані над мостами. Така система не займає місця на землі, але естетично виглядає, ну не дуже привабливо:




Дрезден от за один нещасний міст, що псував краєвид долини Ельби, випиздили із списку спадщини Юнеска. В 1901 році Юнеска не було, тому ніхто не завадив долину Вупера засрати залізними опорами. Але тепер швебебан сам по собі став спадщиною, адже система не набула значного поширення, і Вуперталь є одним з небагатьох міст, де підвісний трамвай існує.

Чому я називаю його трамваєм? Через малу швидкість (30-60 км/год), яка хоч і в середньому вища, ніж у трамвая, є нижчою, ніж у метра чи електрички, та малий розмір. Це не потяг, прецінь:




Ще швебебан монорейковий, але у звичайних монорейок гравітація потребує, щоб рейка була широкою, тут же ця ж гравітація сприяє тому, шо рейка приблизно такої ж ширини, як у трамваю. Отже, замість чотирьох рейок для руху в обидва боки потрібно лише дві — економія:


Ну, шо тут розповідати, так це виглядає:

Як бачите (точніше, чуєте) він дуже тихий, що теж належить до плюсів такого транспорту.

Логотоп у швебебана зображує, власне, сам трамвай:


Одна з відреставрованих оригінальних станцій:




Як я вже казав, станції знаходяться біля мостів:


Всередині все схоже на надземну станцію метрополітену:


Тіки дизайн трохи більш індустрійний, адже залізні опори ідуть просто через станцію:


І хоча зовні це все виглядає не дуже естетично:


Зсередині виглядає дуже круто, особливо з кабіни водія, яка закрита скляною стіною, шоб пасажири могли насолоджуватися краєвидом, а терористи не угнали цей трамвай у Нідерланди:

Дуже круто: летиш собі над річкою, ну відчуття десь такі, як у канатної дороги, в принципі. Уявляю, який фурор цей трамвай викликав у 1901 році. Нота бене, тоді трамваї мали 6 вагонів і олдскульний дизайн:

public domain, автор невідомий

Іноді ці історичні «кайзерваґени» пускають, до речі. В 2015 році дизайн трамваїв знову оновлять, але вони не сильно будуть відрізнятися від тих трамваїв, шо зараз їздять. Де іще є такі трамваї?
— Найбільше їх тут у Північному Рейні—Вестфалії, а саме H-Bahn на університетському кампусі Дортмунда (дві однокілометрові лінії) та на летовищі Дюсельдорфа, їздить між терміналами і називаєтья Skytrain;
— Schwebebahn Dresden, збудований у 1901 році відразу після появи вупертальського підвісного трамваю, за технологією того самого інженера (я його шось забув згадати) Ойґена Лянґена. Там всього 274 метри, і він працює як фунікулер, піднімаючи пасажирів на гору;
— Memphis Suspension Railway у Мемфісі, штат Теннесі. Там 518 м і швидкість 11 км/год;
— Консорціум французьких компанії розробив систему SAFEGE (Société Anonyme Française d' Etude de Gestion et d' Entreprises), яка у Франції далі тестової (вже розібраної) колії не пішла, але була реалізована у двох містах в Японії: це Chiba Urban Monorail (15.2 км, найдовша у світі) та Shonan Monorail (6.6 км).
— Skybus Metro — підвісний трамвай, розроблений у Індії, поки шо все на рівні тестування (1.6 км колія існує в Марґао, штат Ґоа), хоч деякі індійські метрополітени хотять собі це впровадити. Там максимальна швидкість до 100 км/год, що було б революційно для цього транспорту.

Nobel Prize in Physics

Тим часом, Франсуа Енґлєр із Брюсселя та Пітер Хіґс із Единбурґа отримали нобелівку за відкриття бозону, названого іменем Хіґса. Там мав бути ще Роберт Браут, який є співавтором Енґлєра у оригінальній статті 1964 року, але він помер у 2011 році, не доживши всього 2 роки до світової слави.

Статті вони свої написали ще у 1964 році, а підтвердили їх результати тіки минулого року, при чому ті сотні людей, що працюють у ЦЕРНі, не отримали ніякої за це винагороди. Однак, ця нобелівка вкотре нагадує нам, що теорія у фізиці тільки тоді має цінність, коли вона має стосунок до реальності, й саме тому так довго довелось на підтвердження цього чекати.