Hyundai Rotem

Покатався на цьому корейському диві. Виявляється Hyundai Rotem - це не модель потягу, а назва його виробника, яку помилково скорочують до Hyundai. Однак ця контора була заснована спільно Daewoo, Hyundai та Hanjin під назвою Korea Rolling Stock Corporation (KOROS), у 2002 році вона стала називатися Rotem, це скорочення від Railroading Technology System. У 2007 році Хьонде (Hyundai) став єдиним її власником, і тому вона перейменувалася на Хьонде Ротем. З уваги на це, правильно скорочувати її як Ротем.

Вона є виробником корейських швидкісних потягів Korea Train Express, але основне її виробництво - це потяги метрополітену та регіональні електрички і дизелі. Потяг, який вони зробили для України, має максимальну швидкість 176 км/год. Шось подібне їздить ше на лінії "Сеул-Чунчон", там максимальна швидкість 180 км/год, в усьому іншому теххарактеристики схожі. Реальна ж швидкість в українському потязі була 130-140 км/год. Раніше, наскільки я пам"ятаю, експреси їздили 110-120.


Про ці потяги написано вже багато, тому не буду повторюватися: ви на них або їздили, або бачили на фотках. Однак на фотках не було видно головної деталі: шо ці потяги з нефарбованого металу, як у США:


Метал матовий, тому на фотках виглядає хуйово, а от в реалі - дуже круто. Ну і економія є непогана: в Німеччини експреси фарбують білим, вони вкривають пилом, і це виглядає пацавато. Українські потяги вже трохи їздять, а виглядають новими.

Двері тепер є з усіх боків, вони відчиняються кнопочкою, а ще Укрзалізниця зрозуміла нарешті, що час поїздки можна зменшити на годину без інноваційних потягів, а просто скоротиши час стоянки з двадцяти хвилин до однієї. Мій потяг навіть по-німецьки запізнився на двадцять хвилин! Однак, Укрзалізниця не Дойче Бан, тому багато чого лишилось по-старому: наприклад, під час коротких стоянок відчиняється лише частина дверей, хоча кожен вагон має двоє дверей з кожного боку. Нам оголошують, що посадка і висадка відбувається через четвертий вагон зі сторони п"ятого. А я знаходжуся в третьому, їбать!


Ну це ше мракобіси, незадоволені малою кількістю бюрократії, перемогли, і тепер їздити можна лише за паспортом, який перевіряють провідники при посадці. Провідників мало, тому всі двері відчиняти ні в якому разі не можна. Інститут кондукторів-контролерів винайдуть у 2023 році.

Усередині все доволі стандартно, але є місцеві особливості:


Ну це більше культурні особливості, що проявляються у відсутності права на особистий простір в принципі, аніж свідома політика: просто ніхто про це навіть не задумався. Так, я про відсутність отворів для навушників і примусове зомбування аудіо-візуальним сміттям, яке було і в старих експресах. Був раніше непевний варіант поїхати першим класом: там окремі купе для чотирьох людей і телевізор, який не працював. Але мені така поїздка не подобається, адже телевізор можуть полагодити, а в купе ще пасажир може почати слухати музичку на телефоні. Тому я не наважився ризикувати і їхати першим класом. В традиційних потягах колись було радіо, але зараз воно вже, слава Аллаху, не працює.

Поза тим, експреси я люблю і їздив на них завжди при нагоді, але така нагода випадає не завжди. Власне, нічого не змінилося: всі потяги їздять по-унітарному через Київ, як у Іспанії, але в останній передбачені зручні пересадки для тих, кому треба не в Мадрид. Тут же потяги в усі напрямки їздять лише двічі на день зранку і ввечері, тому хуй тобі, а не двома експресами зі Львова до Харкова доїхати. В мене якраз був не передбачений центральним урядом маршрут, тому одну частину його долав експресом, а іншу - традиційним пунктуальним як холєра нічним потягом:

Последние объятия Родины

Як ви зрозуміли з останніх постів, я відвідав Україну. Цього разу зі мною нічого не сталося, за винятком культурного шоку від анальності паспортизації. Паспорт тепер перевіряють і ксерять, наприклад, при обміні валюти, чого я останні кілька років уникав, користуючись банкоматом: добре, мій банк не грабує на курсі обміну і не бере комісії за зняття грошей, а самі українські банкомати ще не навчились (не додумались?) грабувати власників чужих карток, як це робиться в США і місцями у Польщі. Знімаю я невеликі суми, тож якщо якісь гроші й залишаються, беру їх з собою наступного разу.

Однак, доля розпорядилась інакше: мені повернули давній борг, і в мене опинилась пачка суверенних українських гривень, які шкода просто так лишити на наступний приїзд. І от я в Жулянах і вирішую обміняти ці суверенні гривні на франкфуртські фантики, благо паспорт з собою маю. Єдиний обмінник, що на цьому летовищі є, це Сбербанк России, шо само по собі нічого хорошого не обіцяло. Я заходжу у відділення, переді мною ще троє охочих позбутися гривень, двоє жінок і чоловік. Жінки виявилися натуралізованими громадянками Федеральної Республіки, що, як виявилось, не було для них добре: касирка попрохала чек про обмін франкфуртських фантиків на незалежні українські гривні. Як виявилось, без цього чека обміняти гривні на валюту іноземцям заборонено, а, отже, влаштувати диверсію і обміняти гроші без паспорта у Кракові, як це багато разів робив я, заборонено: українська економіка не витримає такого удару.

Чоловік попереду мене зрозумів проблему і дає свій український паспорт, аби громадянки Федеральної Республіки могли таки гривні обміняти. Касирка Сбербанка России спершу обурливо кривиться від такого грубого порушення законодавства України, але зробити нічого не може: доведеться обмін здійснити. Останній етап транзакції: натуралізовані громадянки Федеральної Республіки дають хабар (ой, чи це треба називати чайові?) чоловіку за турботу. Громадянин України охуїває і пробує віддати гроші громадянкам Федеральної Республіки, однак нічого не виходить.
— Та шо ви, як наче не в Україні живете, — каже одна з громадянок Федеральної Республіки і випаровується. Після неї зникає і друга громадянка.
Громадянин України приходить через деякий час до тями і звертається до каси:
— Мне четыре тысячи рублей, пожалуйста.