Фреччяросса (Frecciarossa)

Швидка залізниця в Італії з’явилася приблизно тоді, коли й у решті Європи, перша лінія «Рим—Флоренція» зі швидкістю 200 км/год відкрилася у 1977 році. Через особливості італійської географії лінія швидкої залізниці тут в принципі лише одна — це коридор «Турин—Мілан—Салєрно» з операційною швидкістю 300 км/год, який планують продовжити аж до Сицилії:


Я проїхався цим коридором на маршруті «Мілан—Неаполь» потягом ETR 500 «Frecciarossa», де ETR означає «швидкий електропоїзд» (Elettro Treno Rapido). Виробник — консорціум Alstom, Bombardier та AnsaldoBreda, 2000 рік. Максимальна операційна швидкість — 340 км/год:


Реальна швидкіть була 270—298 км/год, але на всьому маршруті, як в Іспанії та Китаї:




775 кілометрів між Міланом і Неаполем потяг подолав за 4 години 20 хвилин (пунктуально). Це відстань на кшалт «Гамбурґ—Мюнхен», яку на ICE долаєш за 6 з гаком годин: надто багато зупинок, значна частина лінії не задовільняє вимогам швидкої залізниці. Мене здивувало, що потяг здійснив лише дві зупинки по дорозі — у Флоренції та Римі, як ніби інших міст на маршруті і не існує. Ну але для мене це було, звісно, вигідно.

Цікаво, шо табло в потязі показує найближчі пересадки:


Як і в ICE, тут теж є тихі вагони, обожнюю таке:


Перебування у тихих вагонах не коштує додаткових грошей. А ще тут є інтернет, тобто вайфай. Місцеве законодавство не дозволяє роздати його безкоштовно, треба було купити кредиткою доступ за один євроцент. Ну, ми в Італії, це як Україна, тіки без корупції, звикайте:


Пройшовши сім кіл пекла, я таки зміг отримати доступ. Інтернет був нормальний, ну принаймні почитати шось можна було без проблем.

Іще кілька фоточок: