Рейк’явік (Reykjavík) І
Jan. 17th, 2013 11:11 amДо чого дійшла технологія: можна тепер в будь-який момент дивитися, де ти знаходишся, на якій висоті, яка швидкість, і скіки ше лишилося летіти:

Коли ми вже підлітали до Рейк’явіка, я подивився у вікно, а там якась дивна планета, і ця планета — не Земля:

Аж раптом посеред пустельнго пейзажу з’явився автобан, а за ним — вогні злітної смуги. Ми приземлилися в міжнародному летовищі Кефлавік (Keflavíkurflugvöllur), що у 50 км від столиці Ісландії:

Летовище мікроскопічне, його збудували американці ще під час другої світової, і в 1947 році він став обслуговувати як цивільні, так і військові літаки, й керувався спільно Сполученими Штатами та Ісландією. В 1951 році американська база перетворилася на базу НАТО, при цьому термінал знаходився посередині бази, тому для того, щоб потрапити з літака в термінал (або навпаки), пасажири проходили військовий блокпост. У 2006 році американці полишили Ісландію й віддали базу місцевому уряду.
Так от, летовище мікроскопічне, але тут є все одно позначене місце для зустрічі, щоб не загубитися:

У летовищі є два впливи з американського совку — вимога роззуватися на контролі безпеки та ось ця табличка:

Так виглядає траса до міста та навколишній пейзаж:

На в’їзді до міста ви побачите приблизно таке:

Як повідомляє ця табличка, є в Рейк’явіку і свої Жуляни — домашнє летовище, розташоване просто в місті:

Звідси можна долетіти до віддалених кінців країни, адже залізниці тут немає, а дороги є тільки біля узбережжя:

І от, після приземлення в марсіанській пустелі, можна робити крок у місто:

А діло було напередодні Різдва:



Здавалося б, звичайне європейське містечко? Про те, що це не зовсім так, я зрозумів, коли дійшов до місця свого спання: у хаті працювало на повну опалення, і було відчинене вікно: такого не можна уявити у жодному європейському місті:

А все це тому, що у компенсацію за бідну на ресурси землю ісландці отримують халявне опалення та електрику із геотермальних джерел. Таким чином, Ісландія є найбільш «зеленою» країною в світі.
Я шукав, де б його ото поїсти, аж тут погляд зачепився за бар «Прикид»:

Ніяких, однак, ознак слов’янської культури тут не виявилося: в барі сиділи місцеві, потягували пивко й розмовляли по-ісландськи.

Коли ми вже підлітали до Рейк’явіка, я подивився у вікно, а там якась дивна планета, і ця планета — не Земля:

Аж раптом посеред пустельнго пейзажу з’явився автобан, а за ним — вогні злітної смуги. Ми приземлилися в міжнародному летовищі Кефлавік (Keflavíkurflugvöllur), що у 50 км від столиці Ісландії:

Летовище мікроскопічне, його збудували американці ще під час другої світової, і в 1947 році він став обслуговувати як цивільні, так і військові літаки, й керувався спільно Сполученими Штатами та Ісландією. В 1951 році американська база перетворилася на базу НАТО, при цьому термінал знаходився посередині бази, тому для того, щоб потрапити з літака в термінал (або навпаки), пасажири проходили військовий блокпост. У 2006 році американці полишили Ісландію й віддали базу місцевому уряду.
Так от, летовище мікроскопічне, але тут є все одно позначене місце для зустрічі, щоб не загубитися:

У летовищі є два впливи з американського совку — вимога роззуватися на контролі безпеки та ось ця табличка:

Так виглядає траса до міста та навколишній пейзаж:

На в’їзді до міста ви побачите приблизно таке:

Як повідомляє ця табличка, є в Рейк’явіку і свої Жуляни — домашнє летовище, розташоване просто в місті:

Звідси можна долетіти до віддалених кінців країни, адже залізниці тут немає, а дороги є тільки біля узбережжя:

І от, після приземлення в марсіанській пустелі, можна робити крок у місто:

А діло було напередодні Різдва:



Здавалося б, звичайне європейське містечко? Про те, що це не зовсім так, я зрозумів, коли дійшов до місця свого спання: у хаті працювало на повну опалення, і було відчинене вікно: такого не можна уявити у жодному європейському місті:

А все це тому, що у компенсацію за бідну на ресурси землю ісландці отримують халявне опалення та електрику із геотермальних джерел. Таким чином, Ісландія є найбільш «зеленою» країною в світі.
Я шукав, де б його ото поїсти, аж тут погляд зачепився за бар «Прикид»:

Ніяких, однак, ознак слов’янської культури тут не виявилося: в барі сиділи місцеві, потягували пивко й розмовляли по-ісландськи.