Як ноддет на літак не запізнився

Коли, переглядаючи сканувальник квитків, побачив рейс до Києва з зупинкою в Ризі на добу, я не вагався: що може бути ліпше, ніж безкоштовна екскурсія в місті та країні, де я ще не був? Так свою подорож до Києва я довірив компанії "Еа Болтик" (в смислі Балтика, а не тонкий залізний предмет з різьбою). Єдиний мінус це те, що відправлення було рано вранці з Мюнхена, що вимагало ночівлі у столиці Вільного Штату Баварія.

Л., золота людина, погодилась мене прийняти і на честь початку Октоберфеста (з похибкою в плюс мінус три тижні) запропонувала продегустувати продукцію південнобаварських броварень, чому я не міг опиратися, особливо якщо з холодильника тебе манить пляшка мюнхенського монастирського Дункель Хєфе - найбільш божественного сорту пива у світі. Час ішов, концентрація крові в спирті поволі спадала. До відправлення в аеропорт лишилося дві години, а спати вже хотілося холєрно. Ліг покуняти.

Біолоічний будильник розбудив мене рівно тоді, коли я за планом мав бути на летовищі. Часу було так мало, що я не встиг навіть вилаятися, і, перемістивши тіло з горизонтального положення у вертикальне, схопив речі і побіг. Запізнився на метро, наступний потяг був за 20 хвилин. Після метра запізнився на електричку. Утім, жодного наміру здаватися в мене не було. 
Прибувши у термінал летовища за 15 хвилин до відльоту, я спершу підбіг до мужика, що сумно сидів біля таблички "габаритний багаж".

- Do you have general baggage drop-off?
- Which airline?
- Air Baltic.
- Schalter schliesst. (мій охуївший погляд) It is closed. (мій охуївший погляд). Они закрылись.
- Закрылись? А никак багаж нельзя нигде скинуть?
- Только что закрылись. Спросите еще на информации.
Охуїваю від мужика-поліглота і біжу на інформацію, пояснюю ситуацію там. Тітонька на інформації однією кнопкою зв"язується з авіалінією. Тут ще слід додати, що якимось дивом я зачекінився в онлайні й роздрукував талон на посадку, чого я спершу не хотів робити, бо онлайн-чекін не хотів реєструвати мене до Києва, лише до Риги. Утім, я все одно зачекінився на всяк випадок, плануючи потім перечекінитись до Києва. Цей всяк випадок і стався. Отож, авіалінія дає добро, дякуючи тому, що я зареєструвався, тітонька каже мені бігти з багажем на контроль безпеки.

Там я з покер-фейсом намагаюсь переконати сек"юріті, що бухло в моєму багажі дозволили проносити, бо це не ручна поклажа. Не переконав. Оцінивши вартість бухла і меду з пасіки, і вартість нового квитка, із жалем позбуваюся так цінного багажу. Біжу на гейт, здається, уже літак мав відправлятися. На гейті стоїть зла пергідрольна тітка:
- Sie sind zu spat (ви прийшли запізно). - злобно капітанить вона і одночасно з цим гавкає в рацію: "Останній клієнт!"
Біжу по телескопічному трапу і на півдорозі хлопаю рукою по кишені й помічаю, що в мене нема гаманця. Двері літака відчиняються, стюардеси просять зайти пошвидше. Заходжу в літак, двері за мною зачиняються, гаманця нема. Дивлюся в рюкзаці, нема. Врешті решт кажу це:
- I've lost my wallet.
Стюардеса відчиняє двері кабіни пілота і каже в кабіну:
- Он говорит, что потерял кошелек.
Я намагаюсь згадати, де це могло статися. Ну тільки на сек"юріті, це єдине місце, де я міг його витягнути.
- I think I've left it at the security.
- Он говорит, что оставил его в аэропорту.
В повітрі запахло російським матом. Пілот каже, що часу немає.
- We cannot wait for you. Do you want to go outside?
Ні, летіти без гаманця це не варіант. Я кажу, що хочу вийти. Стюардеса каже, що треба зв"язатися з надземними службами, щоб вони дозволили вийти. Літак, однак, все ще стоїть біля трапу. І тут я згадую, де я лишив гаманець. Звісно, на гейті, коли витягав посвідчення, де ж ще! А це всього хвилину бігти.
- I now remember, I left it at the gate!
Стюардеса відчиняє двері в кабіну пілота і говорить:
- Он вспомнил, где он потерял кошелек!
- Три минуты, больше времени нет! - каже пілот.
- You have three minutes!
Двері літака відчиняються, я вибігаю, а назустріч мені біжить зла пергідрольна тітка з моїм гаманцем.

Завіса. 

Наступні дві години я провів у роздумах, як мені вдалося встигнути і чого ми так довго будемо летіти, адже Рига так близько. Таємниця розкрилася по прильоті: у Ризі київський час. І ось я вже у автобусі, за вікном пропливають так знайомі хрущовки і асфальтовані тротуари. За рогом автобус зупиняє група контролерок у флюоресцентних жилетах, електронний валідатор у автобусі автоматично блокується. Не знайшовши зайців, вони відпустили нас, і ось я вже на вокзалі Рига Пасажирська, сідаю в електричку і їду до Юрмали. Тут теж контролерки, у кожному вагоні своя. Вони ставлять величезний прямокутний штамп на квитку, такий, як на паспортному контролі в країнах СРСР, тільки зараз Рига вже не у СРСР, а тому на кордоні ставлять еплівський європейський чорний штамп, зі скругленими кутами, а тут він все ще олдскульний квадратний. Видно, в Латвії обожнюють контролювати квитки, бо через десять хвилин пройшов ще один мужик, який перевірив наявність штампів на всіх квитках у пасажирів. Це був контролер контролерів, він поставив дірочку в квитку. І от я в Юрмалі, іду головною вулицею, заходжу в магазинчик з написом "Рігас бальзамс" і купую ту саму пляшечку, яку в цьому ж самому місці купували і везли додому мої батьки і діди-бабусі. Mission accomplished.

Паспортний контроль, мужик вбиває у "гугл" моє прізвище, а йому пише: "За вашим запитом нічого не знайдено. Можливо, ви мали на увазі "nodcat"? Нарешті, мужик заїбався і піднімає голову на мене:
- Вы первый раз в Латвии?
- Да.
Клац-клац-клац - і Система вже знає про моє існування. Мужик обережно відлистує паспорт на останню сторінку і ставить європейський чорний штамп зі скругленими кутами чітко в лівому верхньому куті сторінки. Обожнюю радянську паспортну традицію ставити штампи з кінця паспорта і охайно. От тільки ставити його не треба було, але вже пізно.

Шість віконечок паспортного контролю в Борисполі, єдина черга до них - і це все все заради нашого напівпорожнього рейсу з Риги - фантастика! Після проходження митниці реальність, однак, нагадала про себе. Такси ребята недорого такси такси не надо НІ БЛЯДЬ НАХУЙ МЕНІ НЕ ВСРАЛОСЯ ЙОБАНЕ ТАКСІ - цей найбільш ненависний вид транспорту в світі. Іду на зупинку, де мене вже чекає Небесний Автобус - офіційний летовищний перевізник. У моєму гаманці сім українських гривень, але вони мені не потрібні, адже из кармана широких штанин я дістаю, ні, не те, що ви подумали, а маршрутний лист пасажира, він же онлайновий квиток. Автобус від"їжджає від термінала п"ятдесят метрів, після чого зупиняється, і водій збирає в людей гроші за проїзд. Я був єдиною особою, в якої був квиток, бо я купив його в інтернеті. Привіт, тіньова економіка.

Потім був Сковорода, Портер і Сільпо. Ми купили латвійськи шпроти, бо це смішно і колоритно: запивати латвійський бальзам латвійськими же шпротами. Експеримент, однак, показав, що вони просто чудово пасують одне до одного.