Зальцбурґ (Salzburg) I: транспорт

Солеград охуєнний. Ні, серйозно, це найгарніше місто, яке я бачив у Австрії. Географічно він знаходиться біля баварського кордону, на півночі від Альп:


Вокзал:


Два компактних табла замість одного великого:




Шість австрійських автоматів і два німецьких:


Табло на колії:


Алярма, потяг хуярить без зупинки:


І справді, блеять:

Чим відрізняється Австрія від Німеччини, так це величезною кількістю товарняків (я іноді думаю, яким чином Німеччина переміщує своє ВВП з урахуванням 80% експорту в країни Унії?)


Їдуть причепи до фур:


Залізничний міст:


Регіональна електричка пензлює:


Railjet:


Два railjet-а:


Залізничний міст зблизька:


Здавалося б, тисячі таких мостів. А ви коли-небудь бачили, щоб по залізничному мості можна було ходити пішки?


Все для людей:


Однак, найцікавіше в Зальцбурзі не це. Найцікавіше — це тролейбуси:




Ну, ще автобуси є на газі:


Але основний транспорт — рогатий:


Цікаво, що самі німці називають цей транспорт «автобус, що живиться від електромережі» — Oberleitungsomnibus абопросто O-bus.


Зальцбурґ — це просто тролейбусна Мекка Європи:




Вони скрізь:


На вузесеньких вуличках старого міста теж:


Тролейбусні лінії під будинками:




Під скелею:


Іноді відстань між тролейбусами сягає заледве кількох метрів:


Навіть Київ сосе хуй за трафіком тролейбусів:


Хоча ліній всього десять, а самих тролейбусів 95, за тролейбусним трафіком Зальцбурґ посідає п’яте місце після Афін/Пірея, Сан Франциска, Сіетла та Ванкувера. За рік тролейбуси перевозять 38 мільйонів пасажирів. Тоді як у більшості міст Європи тролейбуси замінили на трамваї, в Зальцбурзі все відбулося навпаки: до 1940 року тут їздили трамваї, які й замінили на тролейбуси.






Максимальна швидкість у цих тролейбусів — 65 км/год, чого цілком достатньо для міста. Цікаво також, що у Австрії є лише два міста з тролейбусами, Зальцбурґ і Лінц.

Про бозон Гіґса

Бозон Гіґса, якщо його існування буде підтверджене, буде найбільш охуєнним відкриттям у теоретичній фізиці за останні 80 років. Нобелівський лавреат Леон Ледерман хотів його назвати «goddamn particle» («охуєнна частинка») у своїй книжці, але видавець йому не дозволив. Через це його книжка була названа «The God particle» — назва ця стала дуже популярною в пресі й серед науковців, що дуже засмутило самого Гіґса, який є атеїстом.

Ця історія мені нагадала про цензуру Шевченка.