Veste Coburg (Кобурзька фортеця)

Кобурґ тішить своїми люками:

Цей мужик — не чинний президент США, а римський імператор

Кобурґ зараз знаходиться у Баварії, але історично це було Саксонсько-кобурзьце графство. На світлині — одна з резиденцій:


Найбільшою окрасою Кобурґа є фортеця, що є одним з найбільших середньовічних замків у Німеччині:

© Presse03/Wikipedia



Взагалі, охуєнне місце:


Як і в більшості замків-музеїв, захисної води вже немає:


Центральна будівля:




Усередині все загалом стандартно-нецікаво, крім однієї дерев’яної кімнати:




Фортеця відома також тим, що тут у 1530 році переховувався Мартін Лютер, який на той час мав статус «людини, позбавленої захисту законом». Цей статус означав, що влада імперії не збирається його переслідувати, але і захищати теж: будь-хто міг його вбити, і йому за це нічого не буде. Лютер мешкав тут півроку, в фортеці є присвячена йому кімната:


Фортеця також цікава своєю скромною, але солідною колекцією зброї:




І лицарські обладунки із додатковим захистом:


Насправді всі лицарі мали такий захист, але дякуючи захисникам публічної моралі, більшість обладунків у музеях експонуються із діркою в цьому місці.

Санчата:


Цікаве місце, словом:

Інженерна фантастика

ZapperZ пише про те, що наукову фантастику слід би називати інженерною (engineering fiction): у переважній більшості творів цього жанру акцент ставиться на пристроях і апаратах, тоді як про науку практично нічого не згадується.

Ну, але в реальному житті все так само: інженери цінуються більше, ніж науковці,, телефон з сенсорним екраном привертає значно більше уваги публіки, ніж відкриття ефекту ґіґантського маґнетоопору.

Інша причина, чому наукової фантастики майже не існує, це відсутність уяви у письменників, сприченена незнанням сучасних наукових теорій: щоб придумати рух із надсвітловою швидкістю для подорожі до зірок, недостатньо знати, що «Айнштайн обмежив швидкість світла значенням c». Бо інакше виходить униле гавно про гіперпростір і телепортацію. Подорож в часі дозволена, загалом, всіма законами фізики. Понадто, у інтерпретації Фейнмана—Штукельберґа античастинки — це от власне що частинки, які подорожують в часі. Цей факт, відомий чи не часів Другої світової, ніяк не використовується, натомість маємо унилі машини часу, де треба натиснути на кнопочку, і хуяриш собі до динозаврів. 

Словом, написання науково-фантастичного твору — доволі тяжке заняття, яке ще й небагато людей зацінять. Я знаю тільки один такий твір — «Destination Brain» Айзека Азімова. Там чувак зменшується до молекулярних розмірів і подорожує в тілі людини, що перебуває в комі, на власні очі дивлячись на еритроцити, білки, ДНК і тому подібне. Там, звичайно, теж значну роль грають ґаджети, але автор не полінився описати й науку, що за ними стоїть: зокрема, для того, щоб зменшитись, спеціальний ґаджет локально зменшує сталу Планка так, щоб чувак, будучи зменшеним, залишився класичним об’єктом. Це все шось, я вам скажу. Ну, біологи теж зі свого боку там знайдуть багато цікавого, дуже інтердисциплінарна читанина це.