noddeat

Мама порадувала новиною, що лікарню, де вона працює, зачиняють. Тоїсть, там лікарня і поліклініка з лабораторіями в одному, все це нахуй зачиняють. Натомість впровадять сімейних лікарів (Hausarzt-ів), які надаватимуть первинну медичну допомогу. Ну, як у Європі, йоптить. Вторинна медична допомога надаватиметься в клініках і лікарнях. Шо логічно. Але фінансуватимуться лікарні та поліклініки тепер з обласного бюджету. І обласний центр сказав: "Хуяссі, у вашому місті три лікарні, ми дві нахуй зачинимо, бабла на них нема." Тепер у місті буде дохуя лікарів першого контакту, але пиздець з вторинною медичною допомогою.

"Інвестор" у приватній клініці, де мама теж працює, дуже зрадів появі на ринку праці близько п'ятиста фахівців, і почав шукати когось, хто погодиться працювати за 1000 UAH замість моєї мами. Його настрій дещо зіпсувався, коли виявилось, що фахівців, які вміють робити ПЛР-діагностику і подібні речі, у місті нема, і оптимізувати видатки та підвищити ефективність бізнесу не вийде, бо мама не погодиться на зниження і так доволі скромної зарплатні, навіть якщо звільнять її нахуй. Я, звичайно, не знаю цифр, але років так 5 тому за аналіз, що коштує 60 грн для пацієнта, мама отримувала десь 3 грн, роблячи повністю все сама. Думаю, зараз нічо не змінилося, крім інфляції.

Чи є межа людській жадібності? Чому найбільш жадібних людей називають "успішними" та "ефективними"?

Це мій перший пост з фотками, написаний з Андроїда, тому перепрошую за відсутність правильного тире і лапок (скоро зроблю).

Франкфуртське летовище чудове, хоч я не дуже розумію, навіщо той самий будинок ділити на два термінали? Навіщо мені знати, що сектор В знаходиться у першому терміналі, а сектор D - в другому? Це спершу заплутало, але потім я просто дивився на знаки потрібного сектора, ігноруючи номери терміналів.

Перед чекіном стояв мудак, функцією якого було не дати людям пройти чекін: він всіх спрямовував до автоматів. Але я це вже проходив у Шарлі де Ґоллі: там я летів до Кракова через Варшаву, чого автомат зробити мені не міг. Ввічливо посилаю чувака нахуй і проходжу в чергу. Черга не те шоб сильно велика, але хвилин 10 доведеться постояти. Тут несподівано чувак, який не давав всім пройти, бере і половину черги зі мною включно забирає на порожній чекін бізнес-класи.

To make long story short, приземлився я успішно на летовищі Фридерика Шопена, і пофігачив на автобус. Було вже пізно, тож замість 175-го приїхав нічний ікарус. Востаннє на ікарусі їздив у році так 2008-му, і це теж було у Варшаві, тож я був дуже excited поїздкою на цьому музейному автобусі. Там був лише я і якийсь гоп, який вирішив, шо я шпіон і нелегально фотографував летовище. Гоп подзвонив мєнтам і довго прохав, шоб вони мене забрали. Мєнти не приїхали. А якби приїхали, то забрали би не мене.

Мій хостел знаходився на вулиці Емілії Пляттер, всього в 5 хвилинах від вокзалу, у старій варшавській кам'яниці. Дзвоню, дзвоню, ніхто не відповідаю. На дверях висить номер мобіли власника хостела. Телефоную йому. Мужик каже, шо в хостелі нема нікого, бо не було бронювань на сьогодні. Хрінассі, кажу я, а я? Мужик обіцяє, шо зараз підійде колега. Через п'ять хвилин приходить чувачок, по-польськи говорить із легким акцентом, він, здається, звідкись із Мексики. У хостелі працює його жінка, а він просто домагає. Поки він курить, а ми спілкуємось, підходить бабця-блондинка з агресивним макіяжем, вдягнена у норкову шубу. Якби вона була трохи молодша, я би сказав, шо це повія, дуже характерний стиль одягу, який ні з чим не сплутаєш. "Чувак, у тебе борода, як моя піхва", - робить комплімент бабуся. І просить позичить 5 злотих, завтра віддам. Чувак сміється.
- Отак воно в Польщі.
- Весоло, - кажу я.
- Весоло.
Хостел виявився шикарною 5-кімнатною квартирою. На одну ніч він був увесь мій.

На контролі безпеки у Варшаві працівники ліниво теревеніли між собою, не звертаючи на мене жодної уваги. Лише ліниво кинули погляд, коли я пройшов металошукач, і він не запищав. Зате на паспортному контролі трошки мізки поїбли, як колись Сахметкаре. Але лише трошки. Тітка в будці занесла руку з метою попсувати богопротивним штампом мій незайманий паспорт, але я її зупинив.
- Пан нє хце? Ну добре.

Вже у Борисполі я виявив, що провозити можна лише 5 літрів пива, а не 10, як було написано на сайті митниці. Утім, рівно 5 і було в мене. Ядерну зброю успішно доставлено на територію України :)

Південний вокзал:

На вокзалі я вперше у житті скористався автоматичними камерами схову. Навіть не знаю, нахера люди користуються ручними. 15 уагів, і всі торби на 2 доби в надійному місці.

Трошки прогулявся Києвом, розвіртуалився з