Різдвяний Франкфурт

Не перестаю дивуватися, що люди в тих хмарочосах знаходять:


Гавно ж. Хоча в комбінації з Майном виглядає цікаво:


Але мені більше такий подобається Франкфурт:




Історична залізниця вздовж Майна:




Час від часу по ній їздить отакий потяг:

© Historische Eisenbahn Frankfurt

Ялинковий ринок:


Різдвяний ринок:




Nature morte:




Паркінг під летовищем — це шось нев’єбенне. Спершу фігачиш по спіралі вниз, так довго, шо здається, шо скоро доїдеш до земного ядра, потім твоїм очам відкривається пиздоєбичеського розміру стоянка:


Місце, головне, скрізь є, заїжджай куди хочеш. Здавалося б, звідси дуже довго іти до терміналів, а ніхуя: пройшов пару метрів, піднявся на ліфті, і ти вже біля чекіну. Як вони так зробили? Ну, з платформою для потягів так само, до неї близько іти, незалежно від того, звідки ти йдеш. Словом, на відміну від Шарля де Ґолля, все сплановано дуже по-розумному.

Higgss

Незалежно від того, що пишуть журналісти, ніякого бозона Гіґса у ЦЕРНі знайдено не було. Повторюю, у жодному з експериментів на Великому зіштовхуваші не було знайдено ніхуя, про що ви можете докладно прочитати з першоджерела.

Станом на сьогодні дані з експериментів на LHC лише окреслюють більш точно інтервал його можливої маси: 116–130 GeV з експерименту «ATLAS» та 115–127 GeV з «CMS» (для порівняння, маса протона, він же атом водню, — 0.9 з гаком GeV).

Знову ми можемо бачити, як наукова інформація спотворюється журналістами:
Фабіола Джіанотті, експеримент «Атлас»: «Ми зареєстрували на диво багато подій у інтервалі маси близько 125 ґіґаелектронвольт. Хуй його знає, шо це, може флуктуації якісь, а може бути шось цікавіше. Зараз ми про це ніхуя не знаємо, треба більше даних.»

BBC: «На LHC можливо побачили бозон Гіґса.»

Mehran Karimi Nasseri (مهران کریمی ناصری)

Мехрон Керімі Носері — іранський біженець, що мешкав у залі вильоту Терміналу 1 летовища Шарля де Ґолля у Парижі з 1988 до 2006 (!) року.

У 1977 році він був висланий з Ірану за участь у протестах проти шаха, після чого він отримав статус біженця у Бельгії. У 1988 році він захотів переїхати до Британії, однак у Парижі в нього вкрали валізу з усіма документами. Якимось чином йому вдалося сісти на літак до Лондона, але британці депортували його назад до Франції. Французи спершу заарештували його, але після з’ясування, що потрапив він до Франції легально, і нема країни, до якої його можна депортувати, дозволили йому мешкати в Терміналі 1.

Чесно кажучи, не уявляю, як там жилося 20+ років тому, але зараз це найліпший термінал у CDG, там є де випити кави, посидіти, і там є параша (нечувана річ для цьго летовища).

У 1992 році французький суд постановив, що Носері потрапив до летовища легально і не може бути звідти депортований. Однак, він також не може отримати дозволу на перебування у Франції. Адвокат Носері Крістіан Бурже намагався відновити його бельгійські документи, але без успіху: для отримання нових документів Носері мусив би особисто поїхати до Бельгії. Коло замкнулося.

У 1995 році бельгійський уряд повідомив, що він може отримати свої документи біженця, але мусить погодитися мешкати у Бельгії під наглядом соціального робітника. Носері послав бельгійських бюрократів нахуй, повідомивши, що він хоче мешкати лише у Британії. 

У 1999 році французи видають йому міграційні папері, що дозволяють йому мешкати у Франції та усій Унії. Але Носері відмовляється їх підписати, оскільки там подається його громадянство як «іранське». Носері наполягає, щоб його вписали британцем, і знову лишається мешкати у аеропорті.

У липні 2006 року його госпіталізують. Він виходить з лікарні у січні 2007 року, ним опікується летовищний відділ французького Червоного Хреста. У березні 2007 року його перевозять до притулку для бездомних у Парижі.

Інтернети мовчать з приводу того, що сталося з ним далі. Apparently, він і досі мешкає у Парижі. Чувак став легендою, і за його історією знято кіно The Terminal.