![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Минуло два рокі відтоді, як я написав пост про суперкомп’ютери. На той час у краківському Цифронеті був комп із 2000 процесорів, а найпотужніший суперкомп’ютер у Польщі знаходився у Варшаві і мав близько 7000.
Цього понеділка я знову був у Цифронеті й охуїв від змін, які сталися. Отже, на компі, що колись мав дві штуки ядер, тепер їх дванадцять тисяч. А це робить цифронетівський комп найпотужнішим у Польщі, і заразом він потрапив на 81 місце в TOP500. Додатково, вони поставили півторамегаватну дизельну підстанцію для аварійного живлення (раніше споживання було мегават, якщо не помиляюсь).
Утім, міряння членами мірянням членами, а для роботи всі лавреати премії Цифронета за найліпший дисер юзали старий комп’ютер SGI Altix 3700, який займає 8 шаф і має всього 256 процесорів:
Чому? Річ у тім, що це суперкомп’ютер SMP: він хоч і складається з окремих елементів, але операційна система бачить його як єдине ціле, тобто як один комп’ютер, а не мережа вузлів. У цьому є плюси і мінуси. Почну з мінусів:
— Якщо хоча б один вузол вийде з ладу, падає увесь комп’ютер;
— Заміна/апгрейд вузлів теж вимагає вимкнення всього комп’ютера, що критично, адже він має працювати 24/365.
У звичайних суперкомп’ютерів вузли автономні й містять десяток-другий процесорів, на кожному вузлі своя ОС, і їх можна вимикати без втрати працездатності всієї системи. Користувач запускає завдання на головному сервері, яке розпаралелюється (зазвичай MPI-єм) і запускається на кількох вузлах через ssh/rsh чи інші протоколи віддаленого доступу. Це все призводить до того, що на обмін інформації між вузлами потрібно багато часу. На відміну від комп’ютерів SMP, у яких вузлів немає. Ну, тоїсть фізично-то вони є, і якимись там Infiniband-ами з’єднуються, але операційна система спільна, і нема жодних «транзакційних витрат» на обмін інформацією між вузлами.
Більшість розрахунків, зв’язаних із квантовою хімією (ну там, фізична хімія чи хімічна фізика), потребують, власне, комп’ютерів SMP. Рівняння там такі, що під час розрахунків сам вигляд рівняння змінюється залежно від значень невідомих на даному кроці, тоїсть, потрібен дуже інтенсивний обмін інформацією між вузлами.
Тому, приємно порадів за краківських науковців, що Цифронет купив ще один комп’ютер SMP, де є 6 терабайтів оперативки та 768 процесорів.
Ви спитаєте, чому у SMP-комп’ютерів так мало процесорів порівняно з кластерами? Я не знаю відповіді, якщо чесно. Ну, тоїсть, з ним дуже геморно в плані обслуговування. Good to know: всі сучасні настільні комп’ютерами є комп’ютерами типу SMP, адже у них є кілька процесорів, що працюють як одне ціле :).
Разом з тим, є задачі, які можна розбити на великі шматки, що не потребують інтенсивного обміну інфою, для них SMP не дає жодної переваги, і тому юзають звичайні кластери та кластерні мережі — ґріди.
Ґріди придумали для того, щоб по максимуму ефективно використовувати комп’ютерні ресурси. Форекзампл, чувачку в Барселоні потрібно пустити завдання на 30 процесорів, час виконання — три дні. Акурат у його рідному комп’ютерному центрі стільки ресурсів на даних момент нема, тому половина завдання запускається на 15 процесорів в Німеччині, а друга половина — у Британії. Ну і так далі, система схожа на електромережу: ви вмикаєте чайник, і похуй, з якої електростанції тече струм у вашу розетку. З якої вийде, з такої і тече. Іноді навіть із закордону.
У ґрідах беруть участь усі більш-менш великі комп’ютерні центри, університети тощо. Вони там діляться на всякі національні типу PL-GRID, європейський EuroGrid, ну і т.п. Є також всякі проекти, що дозволяють користувачам ПК поставити якусь прогу, і ваш комп буде теж приєднаний до ґріда, і там будуть якісь обчислення робитися.
Ну, ви зрозуміли, що тут час обміну інфою просто пиздець як великий, адже тут юзається інтернет для передавання даних. Ну, мені принаймні таке не підходить.
Цього понеділка я знову був у Цифронеті й охуїв від змін, які сталися. Отже, на компі, що колись мав дві штуки ядер, тепер їх дванадцять тисяч. А це робить цифронетівський комп найпотужнішим у Польщі, і заразом він потрапив на 81 місце в TOP500. Додатково, вони поставили півторамегаватну дизельну підстанцію для аварійного живлення (раніше споживання було мегават, якщо не помиляюсь).
Утім, міряння членами мірянням членами, а для роботи всі лавреати премії Цифронета за найліпший дисер юзали старий комп’ютер SGI Altix 3700, який займає 8 шаф і має всього 256 процесорів:
Чому? Річ у тім, що це суперкомп’ютер SMP: він хоч і складається з окремих елементів, але операційна система бачить його як єдине ціле, тобто як один комп’ютер, а не мережа вузлів. У цьому є плюси і мінуси. Почну з мінусів:
— Якщо хоча б один вузол вийде з ладу, падає увесь комп’ютер;
— Заміна/апгрейд вузлів теж вимагає вимкнення всього комп’ютера, що критично, адже він має працювати 24/365.
У звичайних суперкомп’ютерів вузли автономні й містять десяток-другий процесорів, на кожному вузлі своя ОС, і їх можна вимикати без втрати працездатності всієї системи. Користувач запускає завдання на головному сервері, яке розпаралелюється (зазвичай MPI-єм) і запускається на кількох вузлах через ssh/rsh чи інші протоколи віддаленого доступу. Це все призводить до того, що на обмін інформації між вузлами потрібно багато часу. На відміну від комп’ютерів SMP, у яких вузлів немає. Ну, тоїсть фізично-то вони є, і якимись там Infiniband-ами з’єднуються, але операційна система спільна, і нема жодних «транзакційних витрат» на обмін інформацією між вузлами.
Більшість розрахунків, зв’язаних із квантовою хімією (ну там, фізична хімія чи хімічна фізика), потребують, власне, комп’ютерів SMP. Рівняння там такі, що під час розрахунків сам вигляд рівняння змінюється залежно від значень невідомих на даному кроці, тоїсть, потрібен дуже інтенсивний обмін інформацією між вузлами.
Тому, приємно порадів за краківських науковців, що Цифронет купив ще один комп’ютер SMP, де є 6 терабайтів оперативки та 768 процесорів.
Ви спитаєте, чому у SMP-комп’ютерів так мало процесорів порівняно з кластерами? Я не знаю відповіді, якщо чесно. Ну, тоїсть, з ним дуже геморно в плані обслуговування. Good to know: всі сучасні настільні комп’ютерами є комп’ютерами типу SMP, адже у них є кілька процесорів, що працюють як одне ціле :).
Разом з тим, є задачі, які можна розбити на великі шматки, що не потребують інтенсивного обміну інфою, для них SMP не дає жодної переваги, і тому юзають звичайні кластери та кластерні мережі — ґріди.
Ґріди придумали для того, щоб по максимуму ефективно використовувати комп’ютерні ресурси. Форекзампл, чувачку в Барселоні потрібно пустити завдання на 30 процесорів, час виконання — три дні. Акурат у його рідному комп’ютерному центрі стільки ресурсів на даних момент нема, тому половина завдання запускається на 15 процесорів в Німеччині, а друга половина — у Британії. Ну і так далі, система схожа на електромережу: ви вмикаєте чайник, і похуй, з якої електростанції тече струм у вашу розетку. З якої вийде, з такої і тече. Іноді навіть із закордону.
У ґрідах беруть участь усі більш-менш великі комп’ютерні центри, університети тощо. Вони там діляться на всякі національні типу PL-GRID, європейський EuroGrid, ну і т.п. Є також всякі проекти, що дозволяють користувачам ПК поставити якусь прогу, і ваш комп буде теж приєднаний до ґріда, і там будуть якісь обчислення робитися.
Ну, ви зрозуміли, що тут час обміну інфою просто пиздець як великий, адже тут юзається інтернет для передавання даних. Ну, мені принаймні таке не підходить.
