Zgorzelec—Görlitz І: Зґожелєц

Минулого року їздив я до Чєшина—Чеського Тєшіна — міста, яке колись було єдиним, але після Першої світової його розрубав чесько-польський кордон. Виявляється, є таке ж місто і на заході Польщі, а саме Зґожелєц-Ґьорліц:


Як відомо, після 2 Світової, Польща отримала частину Східної Прусії, Саксонії та Помор’я як компенсацію за відібрану Радянським Союзом Галичину. Саме тоді, а пізніше додатково — угодами 1990 року — західний кордон Польщі з Німеччиною став проходити річками Одра та Ниса Лужицька. І от одному з німецьких міст — Ґьорліцу, — не пощастило: ця річка проходила акурат через це місто. Так утворилося польське місто Зґожелєц, яке з кінця 2007 року, після вступу Польщі до Шенґену, знову об’єдналося із своїм німецьким сусідом.

Отож, я поїхав до Зґожельца, а потім перейшов пішки до Ґьорліца. Що вам сказати? Контраст доволі сильний, незважаючи на те, що за річкою була ГДР, різниця значно більша, ніж між Чєшином та Чеським Тєшіном. Це ніби два різні світи. Утім, ви зараз все побачите. У цьому пості — про Зґожелєц. Їхав я туди, як ви зрозуміли з попереднього посту, електричкою з Вроцлава. Коли сів до електрички, то мав враження, що я вже в Німеччині: вона пердолила «на око» не менше від 150, по рівно спаяній колії, а перони міст, які ми проїжджали, були чистими, відремонтованими і охайними. Навпроти мене сиділа якась активна бабця, яка потім вийшла у Болєславці. Їй дуже хотілося поговорити з усіма, але я не мав жодної охоти. Бабця несподівано сказала:
— Нехай пан про мене напише. Я же знаю, що пан пише оповідання.
Я посміхнувся.
— Ну так, нехай пан не соромиться того... Тіки нехай пан не пише багато, тільки пан згадає, що була така старша пані, Зюзя.

Ну от, згадав. А вже о 9 ранку я був на пероні станції Зґожелєц Місто:


Слово «місто» в назві станції звучало дивно: прецінь, це єдина залізнична станція в місті. Як це часто буває, станція розписана народною творчістю:

«Я народився, щоб кохати»

Колись тут був вокзал, а тепер його нема: судячи з усього, більшість пасажирів їдуть на Захід, і тому користуються вокзалом в Ґьорліці. Будинок вокзалу закинуто:


Оскільки Зґожелєц — це колишній шматок Ґьорліца, то традиційної для польських міст площі Ринок тут нема. Тому, роздивившися ґуґломапи, я попензлював убік міської адміністрації, справедливо розраховуючи, що там буде центр міста. По дорозі мені трапився тихий і затишних спальний район (блоковиська, як тут кажуть):




Цікава особливість: бокова стіна цих будинків вкрита якимось металом. Захист від вітру?:


Це є абсолютно у всіх будинків у цьому районі:




Зґожелєцькі вказівники вулиць:


Старе місто
Зупинка заборонена:


Студія танців (привіт читачкам, що захоплюються):


«Крім автівок Суду, прокуратури, поліції»:


На фоні, до речі, будинок з оригінальним під’їздом:


Біля будинку суду (на фоні) поставили пам’ятник з феєричною табличкою, яка інформує про те, що коли в Ґьорліці ще бігали ведмеді, у Зґожельці була вже Річ Посполита:




А до Німеччини, між іншим, звідси зовсім недалеко:

Державний кордон, 400м

Суд, як виявилось, працює з 7 ранку:


Якщо вас раптом зацікавило, хто такий komornik, то це фрателло (або сорелла), який виконує рішення суду. Тобто, якщо суд сказав, що ви винні комусь бабла, то вибивати його з вас прийде той самий коморнік. До мене теж приходив, правда, не за мною: гуртожиток мій змінив був власника, а сорелли і фрателли з судової комори приходили переписувати все майно в кімнатах. Так от, коморників у Зґожельці, як собак нерізаних: пройдеш квартал, а там знову він:


У цей момент здавалося, що більше нічого цікавого в місті нема. Знак заманював іти до Німеччини:


Але я не піддався спокусі й твердо вирішив спершу глянути на ратушу. Отож, ідем далі:


Тільки в Зґожельці вуличні вказівники засрані рекламою:


Соціальна реклама на світлофорі закликає подавати приклад дітям і переходити тільки на зелене:


Що цікаво, у Зґожельці всі стоять на червоний, хоча машин нема. Але я ж з Кракова, тому дивлюсь, чи нема поруч мєнтів, і йду далі. Інтуїція не підвела: почали траплятися гарні старі кам’яниці:




Міська ратуша виявилось кам’яницею, вбудованою на куті:


Біля ратуші — яскраво-помаранчеві смітники, щоб помітно було:


Соціальна реклама закликає писати скарги дільничному поліціянту на пошту дільничний@зґожелєц.мєнтовка.gov.pl:


Нереальної краси кам’яниця:


Що зробити, щоб унила бетонна будівля виглядала пиздато? Пофарбувати її в шахівницю, звісно:


Різнокольорові балкони з іншого боку теж доставляють, хоч і трохи псують стиль:


Взагалі, Польща славиться тим, що сірі коробки тут вміють гарно пофарбувати:


А це, ви не повірите, школа (точніше, ліцей, але не в українському розумінні):




Навпроти ліцею — отака краса:


Німецьке
Зазвичай у таких прикордонних містечках можна побачити вивіски мовою країни-сусіда, для приваблення клієнтів. У Шегинях, наприклад, багато польськомовних вивісок, а на трасі до Перемишля — вивісок українською та російською. У Зґожельці німецькою мовою дублюється лише один єдиний товар:




Оскільки в Німеччині євро, а в Польщі — злотий, то для зручності західних сусідів цигарки продаються відразу в канторі (обміннику). Або навпаки, в магазині цигарок знаходиться обмінник, як вам зручніше:


А це гімназія, яку побудували просто на межі міста та біля державного кордону:


За цією гімназією місто закінчується, і починається державний кордон:

Про польський грама-нацизм

Ця цитата мені дуже подобається, бо вона показує, як сильно поширений у польському суспільстві грама-нацизм:

<marta> słuchaj, jestem załamana
<marta> bartek, wiesz mój chłopak umówił się ze mną w kawiarni
<marta> przychodzę, a on siedzi z poważną minią i zanim zdążyłam się z nim przywitać on wyszedł
<marta> podchodzę do stolika a tam koperta, a w niej karta i tam pisze że z nami koniec ;/
<chomik> jest napisane.

( переклад )

 

Це має негативи і позитиви. Негативом є те, що ця прискіпливість до мови часто доходить до абсурду: в кримінальній хроніці на gazeta.pl часто першим коментом є лайка в бік журналіста, який насмілився зробити орфографічну, стилістичну чи іншу помилку. Вічне скигління про «джєннікарське дно» теж не доставляє. А дисери писати польською мовою я не рекомендую навіть native speaker-ам: рецензент доїбеться до мови, 100%.

Позитивом є те, що рівень грамотності в Польщі є значно вищим, ніж в Україні, зокрема за рахунок того, що помилка в бігборді має всі шанси потрапити в місцеву пресу. Колись, я пам’ятаю, була в «Ґазеті» гаряча дискусія про те, як тре писати англійською мовою «Краків»: Krakow чи Cracow? Попри те, що назва Krakow є вже доволі усталеною, тобто навіть в англомовних країнах нею користуються, багато краків’ян все ще користуються застарілим правописом Cracow.