noddeat

Потяг зупинився на якійсь великій порожній станції. Якщо я добре пам’ятав географію, то це мав бути Неаполь. Один з сусідів швидко зачинив двері на замок:
— Бед піпл. Ін Наполі. Май експіріенс.
Ми покивали головами і почали дивитися то у вікно, то крізь жалюзі зачинених дверей купе, в сподіванні побачити цих «бед піпл». Але станція була порожня. Тишу переривало лише гудіння бігборду, що рекламував якісь авіалінії. Купе цього італійського потягу від нашого відрізнялося тим, що верхня полиця знаходилася занадто низько, так, що сидіти можна було лише, нахиливши голову. А зате нагорі можна було сісти в повний зріст. Про те, що це не потяг УЗ, нагадувала лише присутність двох сусідів-італійців та той факт, що в нас чотирьох були куплені в інтернеті електронні квитки: річ, для нашої залізниці поки що немислима.
— Ін Італіа треінз а бед, бат зис ван із ґуд, — каже сусід.
Спілкувалися ми сумішшю англійської, ламаної італійської та мови жестів.

А наступного дня рівно о 8:20 ранку наш потяг зупинився на станції Catania Centrale. Ми на сицилійській землі, ура! Хвилин через 15 у пошуках хостела ми опинилися на тихому майданчику з церквою:

Якщо вірити роздруківці з інструкціями, навпроти церкви цей хостел і мав знаходитися, але натомість там був якийсь палацеподібний будинок без жодних вивісок. Ще кілька хвилин блукання, і виявляється, що хостел — це велика квартира у цьому палаці. Адок, йопта!:

Господарями — виявилось прикольне подружжя, що розповіли нам, щоб в цьому місті є цікавого подивитися, а ввечері напоїли якоюсь фруктовою горілкою, здається, домашнього виробництва. Взагалі, в сицилійських хостелах ночувати — саме задоволення: господарі до тебе ставляться як до свого друга або просто доброго знайомого, немає оцієї дистанції «клієнт — обслуга».

Але щось я затягнув із вступом. Отже, про Катанію:

Це тихе і спокійне, не переобтяжене увагою туристів, містечко на півночі острову. Територію міста патрулюють великі бойові коти:

Тут є театр, зовнішній вигляд якого нічого не нагадує вам:

Тут є костьол:

І слон:

Секулярна гімназія:

Щоб школярам далеко не бігати, навпроти гімназії — філфак університету:

Отак він вигляда всередині:

Меморіальна табличка інформує про те, що ~~здєсь бил Вася~~, що цей заклад колись відвідали російська імператриця Марія Фьодоровна та король Англії й імператор Індії Едуард VII:

А ще в Катанії є Лінгвістичний ліцей Віктора Гюґо:

Гарні світлофори:

Пальми:

Карети:

І гімно:

Громадський транспорт у Катанії — помаранчевий та біло-помаранчевий, складається з автобусів невідомих мені моделей:

А ще тут є marshrutkas:

На вузесеньких вуличках обов’язково є одна смуга, по якій можуть їздити тільки автобуси:

Трапляється й екологічний транспорт на електриці:

Залізниця
Я вже писав, що Італія — це трохи Україна? У катанського вокзалу зачинені всі двері, крім однієї, а на всіх вікнах пише «вхід туди» догори ногами:

Як і в Україні, тут пошта має свій банк і навіть свої банкомати — постамати:

Про європейськість Італії нагадує той факт, що там скрізь є доступ для інвалідів:

За цим парканом — дуже корисне й важливе місце для всіх неповносправних:

(Це, по ходу, єдиний смітник у місті, а так воно дуже чисте, на відміну від Палєрма)

Італійська федерація об’єднань аграріїв — стратегічний об’єкт, який оточений парканом з колючим дротом і охороняється великими бойовими нанобджолами: